20140308

Іван Франко:
«Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком - і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любов до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Таким був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Іван Дзюба:
«Уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія його всеприсутності, всезрозумілості та всезнання про нього.
Шевченко як явище велике і вічно живе - невичерпний, нескінченний і незупинний. Волею історії його ототожнено з Україною.
Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе - свій час і Україну в нім. І наша доба, як і кожна попередня, прагне наблизитися до розуміння Шевченка. Та, щоб збагнути його як нашого сучасника, треба повніше збагнути його як сучасника людей, про-блем, суспільства, середини ХІХ ст. Шевченко сам приходить у наш час. Але й ми повинні йти в його час. Тільки так між нами й ним глибшатиме взаєморозуміння.
Ми цінуємо духовне й естетичне багатство його творчого світу, захоплюємося ідейним авангардизмом і високим громадянським образом, політичною і моральною принциповістю, його органічною належністю народові та багатьма іншими дорогоцінними якостями, що пов'язані в нашій свідомості з його іменем. Але чи завжди і чи сповна можемо уявити, що за цим стояло, скільки це коштувало боротьби, болю, мужності, прозріння думки, сили волі, природної чистоти й добра? Якими були випробування й спокуси, сумніви та вагання, хибні кроки й жалі за них? Мабуть, нелегко це відчути й уявити конкретно, бо для цього треба добре знати не лише самого Шевченка, а і його добу, атмосферу життя, його сучасників. Не лише ідеї, співзвучні Шевченковим, а й відмінні від них або ті, що їм протистояли, поняття і принципи іншого характеру, весь широкий спектр поглядів, інтересів та настроїв, що в своїй сукупності й становили ту історичну реальність, у якій він був собою.
Ми зазвичай уживаємо ті самі слова, що й Шевченко: Україна, Правда, Воля, Бог і всі інші, але що за ними чуємо? Втрата Шевченкового змісту слова веде до втрати Шевченка - за будь-якого формального пошанування його імені. А отже - і до втрати України.
У соціології, в економіці, в народногосподарському мисленні є таке фундаментальне поняття: системи життєзабезпечення. Це те, без чого неможливе життя людської громади: хлібопостачання, водопостачання, енергопостачання. Ці системи невільно руйнувати ніяким революціям, ніяким владам, ніяким партіям, - бо нікому не обійтися без хліба, води вогню…
Певно, і в духовному життя є такі системи життєзабезпечення. І таку функцію життєзабезпечення для українського суспільства чинить насамперед Тарас Шевченко - його поезія, його образ, його постать. Він - один з наріжних каменів нашої національної будови.
І якщо ми хочемо, щоби Шевченко залишався такою системою духовного життєзабезпечення і для наступних поколінь, ми повинні подбати про те, щоб у Шевченковому слові сприймався Шевченків зміст».