З початку року в середньому в день на Київській митниці оформлюється 837 декларацій. Найбільшу кількість декларацій оформлено працівниками митного поста «Святошин» - понад 16 тисяч, а це в середньому 404 митних декларації на день. На митному посту «Східний термінал» оформлено з початку року 12,4 тисяч митних декларацій, що становило в середньому 310 митних декларацій на день. Працівниками ж митного поста «Бориспіль-аеропорт» з початку року оформлено майже 5 тисяч митних декларацій на товари, що переміщувалися авіатранспортом. Відповідно в середньому в день - 123 декларації.
Також в повітряних пунктах пропуску «Бориспіль-аеропорт» та «Аеропорт «Гостомель», з початку року працівниками Київської митниці здійснено митне оформлено майже 858 тисяч громадян, які прилітали та відлітали з України та понад 8 тисяч повітряних суден.


Співробітниками оперативного управління ГУ ДФС у Київській області спільно із співробітниками Головного оперативного управління ДФС України припинено незаконне виробництво паливно – мастильних матеріалів у м. Миронівці.
Виробництво здійснювалось шляхом змішування хімічних компонентів за допомогою спеціального обладнання.
Під час обшуку вилучено більше 6 тис. тон хімічної речовини та нафтопродуктів на суму 123 млн. гривень які знаходяться в резервуарах, бочках, залізничних вагонах – цистернах.
Виявлене обладнання та рідини свідчать, що на даному підприємстві проводилось виготовлення бензину з порушенням ДСТУ шляхом змішування рідин.
На даний час відібрані зразки рідин (паливо – мастильні матеріали) направлені до Київського наукового – дослідного інституту судових експертиз для проведення експертизи щодо встановлення їх відповідності до вимог ДСТУ 4839:2007 «Бензини автомобільні підвищеної якості. Технічні умови».
Вилучені рідини знаходяться під охороною працівників податкової міліції ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у Київській області.
Розпочато кримінальне провадження по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Е».


- кредитного договору та нотаріально завіреного договору іпотеки;
- відповідних платіжних документів, в яких чітко визначено суму сплачених відсотків за користування іпотечним кредитом та прізвище, ім’я, по-батькові платника податку як платника цих процентів (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів);
- паспорта платника податку з позначкою про реєстрацію за місцезнаходженням житлового будинку (квартири, кімнати), щодо якого оформлено іпотечний житловий кредит.
Оригінали таких документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення контролюючим органом податкової перевірки стосовно нарахування такої податкової знижки.
Платники податку зобов’язані на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчислення і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірності відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.
Для прискорення проведення контролюючим органом розрахунку сум, що підлягають поверненню з бюджету, і забезпечення правильності визначення зазначених сум доцільно надавати до податкової інспекції копії зазначених документів.
Відповідно до пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 – VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 ПКУ, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, зокрема, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 ПКУ.


Розрахунок податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з інвестиційними активами здійснюється у додатку 3 до податкової декларації про майновий стан і доходи.
При цьому незалежно від кількості місяців, в яких протягом року було отримано інвестиційний прибуток, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.
Порядок оподаткування інвестиційного прибутку встановлений п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями.

ЯК ОПОДАТКОВУЄТЬСЯ ДОХІД ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПРИ ОТРИМАННІ ТОВАРУ ЗІ ЗНИЖКОЮ ВІД ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Сума знижки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку виключно у випадку, якщо дана знижка носить індивідуальний (персональний) характер.
Якщо знижка поширюється на будь – якого платника податку та не є індивідуальною, то сума такої знижки не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Нагадуємо, до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України.
Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб визначений розділом IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями.

ЯКИЙ ПОРЯДОК ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДУ РЕЗИДЕНТІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ В ПРЕДСТАВНИЦТВАХ АБО КОНСУЛЬСТВАХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Доходи отримані платниками податків - фізичними особами – резидентами, які працюють в представництвах або консульствах іноземних держав слід розглядати як іноземні, сума яких має бути включена до загального річного оподатковуваного доходу такого платника. При цьому платник податку зобов’язаний подати до 1 травня року, що настає за звітним, річну податкову декларацію.
Відповідно до п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – Кодекс) нерезиденти – це, зокрема дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні.
Підпунктом 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу встановлено, що платниками податку є, зокрема, фізичні особи – резиденти, які отримують іноземні доходи.
Відповідно до положень пп. 163.1.3. п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. При цьому пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу встановлено, що якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.
У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 Кодексу, такий платник зобов’язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену Кодексом та іншими законами.
Відповідно до п. 13.5 ст. 13 Кодексу для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримано такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
Підпунктом «б» п. 171.2 ст. 171 Кодексу встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з іноземних доходів є платник податку.


Якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься. Це визначено пп.166.4.3 п.166.4 ст.166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями.
Нагадуємо, платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року;
Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОГО ЗА ПРАВИЛЬНІСТЬ ЗАПОВНЕННЯ ЗВІТУ

(Лист ДФС України від 16.03.2015 р. № 8696/7/99-99-11-03-01-17 – витяг)
Відповідальним за правильність заповнення звіту є страхувальник згідно з п. 2.17 розділу II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 р. № 454, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 р. за № 1628/24160 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.10 Порядку звіт страхувальником повинен подаватися в повному обсязі. Звіт, складений з порушенням вимог цього Порядку, у тому числі без обов’язкових реквізитів, передбачених п. 2.8 цього розділу, та поданий без усіх необхідних таблиць, не вважається звітом і вважається таким, що не подавався.
Наприклад, у разі виявлення помилки щодо не включення заробітної плати працівника у звіт за звітний період, страхувальник не має права після закінчення терміну подання цього звіту повторно формувати та подавати до територіального органу ДФС звіт з типом «початкова», а повинен виправити помилку як донарахування сум єдиного внеску на суму заробітної плати (доходу), нарахованої в попередніх звітних періодах, у звіті Додаток 4 за наступний місяць, а саме у таблиці 6 із застосуванням коду типу нарахування 2 «сума заробітної плати (доходу), нарахована у попередніх звітних періодах на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку страхувальником самостійно донараховано суму єдиного внеску» на підставі п. 4.9 розділу ІV Порядку.
Також звертаємо увагу на те, що згідно з п. 5.2 розділу V Порядку у разі виявлення страхувальником самостійно недостовірних відомостей, поданих після закінчення звітного періоду та/або накопичених в електронних базах даних персоніфікованого обліку, страхувальник подає до відповідного територіального органу ДФС необхідні скасовуючі документи щодо виявлених недостовірних відомостей про застраховану особу та одночасно початкові документи із зазначеними правильними відомостями на одну застраховану особу разом з пояснювальною запискою щодо зміни відомостей.
Для належного виконання робіт і взаємодії підрозділів Державної фіскальної служби України при прийманні і комп’ютерній обробці звітності з єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування забезпечити спільну роботу підрозділів реєстрації платників та електронних сервісів та доходів і зборів з фізичних осіб стосовно роз’яснення платникам про порядок подання звітності з єдиного внеску у разі виявлення помилок відповідно до вимог Порядку.

ЛІЦЕНЗІЇ НА ЕКСПОРТ ТОВАРІВ

ДФС України повідомлено, що при здійсненні митного оформлення алкогольних напоїв законодавчі підстави щодо контролю фіскальними органами наявності ліцензії на експорт (імпорт) цих товарів як документа, що підтверджує дотримання заходів нетарифного регулювання, відсутні.
Зазначено, що згідно з п. 5 Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.96 р. № 493, ліцензії на експорт (імпорт) алкогольних напоїв видаються Мінекономрозвитку і торгівлі України, тому для отримання необхідної інформації щодо ліцензування експорту (імпорту) алкогольних напоїв слід звертатися до цього Міністерства.


Мінсоцполітики України повідомлено, що якщо працівник отримує заробітну плату нарівні мінімальної, то її розмір індексується у повному розмірі й окремого визначення її як об’єкт індексації не потребує. Допомога при народженні дитини не належить до об’єктів індексації, оскільки вона носить цільовий характер.
Виплати, розміри яких пов’язані з величиною прожиткового мінімуму, підвищуються одночасно із збільшенням останнього. Решта виплат, розміри яких не залежать від зміни прожиткового мінімуму, підлягають індексації в установленому порядку. Отже, на початок календарного року розміри оплати праці, пенсій, допомоги та інших виплат враховують суми індексації за минулий період.

ЩОДО ДЕЯКИХ ПИТАНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВОГО КОМПРОМІСУ (ВИТЯГ)

(Лист Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 10.03.2015 р. № 04-27/10-598)
У Комітеті Верховної Ради України з питань податкової та митної політики розглянуто звернення суб’єктів господарювання, бізнес-асоціацій з приводу проблемних питань, що пов’язані з практичним застосуванням контролюючими органами положень Закону України від 25.12.2014 р. № 63-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» (далі - Закон про податковий компроміс), який набрав чинності з 17.01.2014 р. Законом про податковий компроміс розділ XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) було доповнено новим підрозділом 92 «Особливості уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу», а також внесено зміни до деяких законодавчих актів України задля запровадження процедур податкового компромісу.
За наслідками розгляду повідомляємо таке.
1. Пункт 1 підрозділу 92 Податкового кодексу України надає можливість платнику податків самостійно скористатись процедурою податкового компромісу щодо заниження податкових зобов’язань за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 р. шляхом подання уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань разом з переліком (описом) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників.
Відповідно до п. 7 підрозділу 92 ПКУ процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення (далі - ППР), за яким податкові зобов’язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу.
Отже, податковий компроміс можливий як до податкових зобов’язань, які будуть визначені підприємством самостійно, так і щодо неузгоджених сум податкових зобов’язань, визначених в ППР, щодо яких не закінчена процедура адміністративного та/або судового оскарження.
За наявності судового рішення, яке набрало законної сили та підтверджує правомірність донарахованих контролюючим органом податкових зобов’язань, відповідно до положень ПКУ процедура судового оскарження ППР є закінченою, а суми податкових зобов’язань узгодженими, тому застосування податкового компромісу не є можливим.
Водночас ця норма ПКУ не містить заборони щодо застосовування податкового компромісу після закінчення процедури судового оскарження, результатом якого є судове рішення, що набуло законної сили, на користь платника податків (ППР визнано неправомірними та скасовано), тому у платника податків у такому випадку залишається право самостійно визначити заниження податкових зобов’язань та подати відповідний уточнюючий розрахунок.
2. Абзацом другим п. 3 підрозділу 92 ПКУ встановлено, що «Подання платником податків уточнюючого розрахунку за періоди, щодо яких не була проведена документальна перевірка, може бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки згідно з процедурою податкового компромісу».
Особливо важливим при підготовці та обговоренні проекту Закону про податковий компроміс у ході його опрацювання та прийняття було питання унеможливлення фактів проведення контролюючими органами необґрунтованих перевірок платників податків при процедурах податкового компромісу, зняття можливих корупційних проявів при прийнятті рішень контролюючими органами про необхідність проведення таких перевірок та/або при їх безпосередньому проведенні.
За загальною конвенцією Закону про податковий компроміс зазначена норма встановлює, що податкова перевірка згідно з процедурами податкового компромісу за періоди, щодо яких уже було проведено документальну перевірку за тими самими питаннями платника податків, який подав уточнюючий розрахунок, контролюючим органом призначена бути не може.
3. Абзацом третім п. 3 підрозділу 92 ПКУ передбачено, що «Документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, в межах процедури досягнення податкового компромісу».
Межі податкового компромісу визначаються розміром занижених податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, що виникли у платника податків у конкретний податковий (звітний) період за наслідками конкретних господарських операцій з конкретними суб’єктами господарювання, про які зазначено платником податків у переліку (опису) господарських операцій, що подається ним разом з уточненим розрахунком для цілей застосування податкового компромісу.
Таким чином, документальні позапланові перевірки контролюючими органами господарської діяльності платника податків під час досягнення процедури податкового компромісу можуть проводитися лише в межах податкових (звітних) періодів та суб’єктів господарювання, за господарськими операціями (взаємовідносинами) з якими платником податків подано уточнюючі розрахунки.
4. Законом встановлено заявницький (інформаційний) характер процедури податкового компромісу щодо розміру сплати, видів податків та термінів застосування податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов’язань, по яких не завершено процедуру судового та/або адміністративного оскарження, та іншими неузгодженими податковими зобов’язаннями.
Так, абзацом першим п. 7 підрозділу 92 ПКУ визначено, що «процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов’язання не узгоджено відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу в такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов’язання у сумі, визначеній п. 2 цього підрозділу, таке податкове зобов’язання вважається неузгодженим».
Отже, цими нормами чітко встановлено, що для податкових зобов’язань, які є неузгодженими внаслідок незакінчення процедури судового та/або адміністративного оскарження, та для інших неузгоджених податкових зобов’язань, до яких закон встановлює можливість застосування податкового компромісу, достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5% від визначеної в ній суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу.
Будь-яких повноважень контролюючого органу щодо відмови в застосуванні податкового компромісу у таких випадках Законом не передбачено.
5. Положення підрозділу 92 ПК України містять чіткі вимоги щодо переліку документів, які необхідно подавати платником податків для застосування податкового компромісу.
Це, під час добровільного визначення податкових зобов’язань (до прийняття контролюючим органом ППР):
- уточнюючий розрахунок;
- перелік (опис) господарських операцій (абзац другий п. 1 та абзац другий п. 7 підрозділу 92), а у разі використання діючої форми уточнюючого розрахунку (тобто до затвердження форми уточнюючого розрахунку для застосування податкового компромісу):
- пояснення мотивів його подання (п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону про податковий компроміс).
У випадках, коли податкові зобов’язання визначено контролюючим органом:
- заява про намір досягнення податкового компромісу (абзац перший п. 7 підрозділу 92).
При цьому форма таких документів законом не встановлюється.
Будь-яких інших вимог до видів документів, необхідних для застосування до платника податків процедури податкового компромісу, як і вимог до змісту таких документів, положеннями підрозділу 92 ПКУ не передбачено.
6. Щодо особливостей застосування процедури податкового компромісу стосовно податкових зобов’язань, відносно яких за фактом ухилення від сплати податків наявне кримінальне провадження, то слід враховувати, що факт наявності кримінального переслідування у даному випадку не впливає на можливість застосування підприємством процедури податкового компромісу.
Застосуванню податкового компромісу наявність розпочатого кримінального провадження по відповідному порушенню жодним чином не перешкоджає.
Навпаки, до ст. 212 Кримінального кодексу України та ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України внесено відповідні зміни щодо підстав та порядку закриття кримінального провадження у зв’язку з досягненням податкового компромісу. Відповідно до цих норм кримінальне провадження, предметом розслідування якого є ухилення від сплати податкових зобов’язань, стосовно яких досягнуто податкового компромісу, підлягає безумовному закриттю (частина п’ята ст. 212 Кримінального кодексу України).
Механізм застосування податкового компромісу у разі наявності кримінального провадження залежить від стану визначеності та узгодженості податкових зобов’язань, за якими відбувається досудове розслідування у кримінальному провадженні (чи визначено воно з боку контролюючого органу, чи є неузгодженим тощо).
7. Слід мати на увазі, що межі застосування підрозділу 92 ПК України визначено строками давності, встановленими ст. 102 ПКУ (не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання).
Під час прийняття цього Закону про податковий компроміс не враховувалися положення статей 12, 49 та 212 Кримінального кодексу України, якими визначено терміни, протягом якого особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 212 цього Кодексу у зв’язку із закінченням строків давності - 10 років.
У даній ситуації має місце конкуренція норм однакових за силою законодавчих актів, яка, за буквою Закону, не дозволяє застосовувати положення підрозділу 92 ПКУ щодо податкового компромісу поза межами строків давності, встановлених ст. 102 ПКУ, та, відповідно, звільняти на цій підставі платника податків (його посадових (службових) осіб) від кримінальної відповідальності у разі, коли податкові зобов’язання, несплата яких інкримінується у такому кримінальному проваджені, визначено за період, що перевищує строки, визначені у ст. 102 ПКУ.
Таким чином, у разі якщо податкові зобов’язання, несплата яких інкримінується у кримінальному проваджені, визначено за період, що перевищує 1095 днів, платник податків та його посадові (службові) особи, у разі застосування Закону про податковий компроміс, підлягають звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення умисного ухилення від сплати податків у частині несплати податкових зобов’язань, які визначено за період не більше 1095 днів (у межах строку давності, встановленого ст. 102 ПКУ).
Дії посадових (службових) осіб у частині ухилення від сплати податків (податкових зобов’язань), які визначені у кримінальному провадженні за період, що перевищує 1095 днів, за положеннями підрозділу 92 ПКУ не можуть підпадати під звільнення від кримінальної відповідальності та повинні кваліфікуватись залежно від розміру несплачених податків за такий період.
8. Відносно можливості оскарження неправомірних дій контролюючого органу під час застосування процедури податкового компромісу необхідно зазначити, що п. 6 підрозділу 92 ПКУ визначено, що податковий компроміс не застосовується у разі, якщо платник податків розпочинає процедуру адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами документальної позапланової перевірки під час процедури податкового компромісу.
Зазначена норма платниками податків та представниками контролюючих органів іноді помилково трактується як відсутність можливості оскарження неправомірних дій контролюючих органів, пов’язаних із застосуванням податкового компромісу (наприклад, таких, як відмова контролюючого органу у застосуванні платником податків процедури податкового компромісу по конкретних господарських операціях).
Водночас зазначена норма підрозділу 92 ПКУ стосується лише оскарження ППР, прийнятого контролюючим органом за наслідками документальної перевірки, проведеної під час застосування процедури податкового компромісу, та не забороняє платникам податків оскаржувати в судовому порядку будь-які інші неправомірні дії контролюючого органу, пов’язані із застосування податкового компромісу.

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу сільські, селищні та міські ради у межах їх повноважень і з урахуванням граничних розмірів ставок встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Оскільки плату за землю віднесено до місцевих податків, місцеві ради на виконання вимог чинного законодавства мають прийняти рішення про встановлення податку на майно в частині плати за землю і, зокрема, визначити ставки земельного податку та перелік пільг зі сплати податку. Загальні засади встановлення податків і зборів визначено ст. 7 Податкового кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів, і зокрема плати за землю, офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів.
До 25 грудня року, що передує звітному, органи місцевого самоврядування повинні подати рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку до контролюючих органів (п. 284.1 ст. 284 зазначеного Кодексу).
У зв’язку з тим, що наведена вище норма набрала чинності з 01.01.2015 р. і відповідні рішення місцевими радами не приймалися, платники земельного податку у 2015 р. обчислюють суми податкових зобов’язань станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого подають податкові декларації з плати за землю із застосуванням ставок, які діяли до 31.12.2014 р. (пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу). У 2015 р. податкові зобов’язання з плати за землю визначаються за формою, затвердженою наказом № 865.
Водночас у 2015 р. Держземагентством України для проведення індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення та сільськогосподарських угідь визначено коефіцієнт 1,249. Оскільки для визначення розміру плати за землю використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, землекористувачам (землевласникам) необхідно звернутися до територіальних органів Держземагентства України за місцем знаходження земельних ділянок і отримати інформацію про нормативну грошову оцінку таких земельних ділянок.
Крім того, для окремих категорій землекористувачів нормами Податкового кодексу визначено умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.
Зокрема, при переході права власності на будівлі (та ін.) земельний податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку (до 01.01.2015 р. — з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).
Законом № 71 змінено редакцію частини першої п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу. Так, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, як і раніше, є договір оренди такої земельної ділянки, але оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Нагадаємо, що типову форму договору оренди земельної ділянки затверджено постановою № 220.
З огляду на викладене, землекористувачам необхідно звернутися до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (згідно з повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу) та оформити протягом 2015 р. право власності або користування.
Слід звернути особливу увагу на те, що Законом № 71 окремим категоріям землекористувачів скасовано пільги зі сплати земельного податку, тому у них виникає обов’язок нараховувати та сплачувати податок на загальних підставах.
Відповідно до пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу місцевим радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

ГРОШОВА ДОПОМОГА ДЛЯ ІНВАЛІДІВ

Змінами, внесеними Кабінетом Міністрів України до Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого власною постановою від 01.10.2014 р. № 505, розмір грошової допомоги для інвалідів підвищено та встановлено на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, — 949 грн. (з 01.12.2015 р. — 1074 грн.) (до змін такий розмір становив 884 грн. на одну особу (члена сім’ї)).
Постанова набирає чинності з дня опублікування.

УМОВНІ ІПН У РОЗРАХУНКУ КОРИГУВАННЯ ДО ПОДАТКОВОЇ НАКЛАДНОЇ

Наказом Мінфіну України від 14.11.2014 р. № 1129 (далі — наказ № 1129) внесено зміни до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого власним наказом від 22.09.2014 р. № 957 (далі — Порядок), зокрема щодо особливостей заповнення податкових накладних, які не видаються покупцю та залишаються у продавця товарів/послуг.
Так, наказом № 1129 змінено умовний ІПН покупця у разі постачання товарів/послуг неплатнику податку з «100000000000» на «400000000000».
Враховуючи те, що зміни набрали чинності з 01.01.2015 р., у розрахунку коригування, складеному після 01.01.2015 р., має зазначатися умовний ІПН, який визначено Порядком, чинним на дату складання такого розрахунку коригування, тобто умовний ІПН покупця «400000000000» у разі постачання товарів/послуг неплатнику податку.
Звертаємо увагу на те, що відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі — Податковий кодекс) з 01.02.2015 р. реєстрації в ЄРПН підлягають усі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі ті, що не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній/розрахунку коригування.
Отже, розрахунки коригування, складені після 01.02.2015 р., у тому числі розрахунки коригування до податкових накладних, складених у разі постачання товарів/послуг неплатнику податку, підлягають обов’язковій реєстрації в ЄРПН.
У випадку якщо такий розрахунок коригування складено до податкової накладної, яку не зареєстровано в ЄРПН, розрахунок коригування підлягає реєстрації в ЄРПН після реєстрації такої накладної. Для цього постачальник (продавець) товарів (послуг) повинен протягом доби зареєструвати податкову накладну (незалежно від дати її складання з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 Податкового кодексу) та розрахунок коригування до неї (п. 4 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246, з урахуванням змін, внесених постановою від 30.01.2015 р. № 20). При цьому згідно з п. 3 цього Порядку такий розрахунок коригування підлягає реєстрації в ЄРПН постачальником (продавцем) товарів/послуг.

РЕЄСТРАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ КОРИГУВАННЯ ДО ПОДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ

Пунктом 11 підрозділу 2 розді-лу ХХ Податкового кодексу України (далі — Податковий кодекс) з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 р. № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі — Закон № 71), передбачено, що з 01.02.2015 р. реєстрації в ЄРПН підлягають усі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, звільнені від оподаткування) незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній/розрахунку коригування.
При цьому п. 16 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 р. № 569, п. 3 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246 (зі змінами, внесеними постановою від 30.01.2015 р. № 20), а також п. 22 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну України від 22.09.2014 р. № 957 (у редакції наказу від 14.11.2014 р. № 1129 зі змінами, внесеними наказом від 23.01.2015 р. № 13; далі — Порядок № 1129), визначено, що розрахунок коригування, складений постачальником (продавцем) товарів (послуг) до податкової накладної, яку видано їх отримувачу (покупцю) — платникові податку, підлягає реєстрації в ЄРПН:
постачальником (продавцем), якщо передбачається збільшення суми компенсації вартості товарів (послуг) на користь такого постачальника (продавця) або коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;
отримувачем (покупцем), якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів (послуг) на користь їх постачальника (продавця).
Водночас п. 22 Порядку № 1129 визначено, що розрахунки коригування, які складаються до всіх податкових накладних, складених до 01.02.2015 р., підлягають реєстрації в ЄРПН постачальником (продавцем).
Враховуючи зазначене:
розрахунки коригування, складені після 01.02.2015 р., до податкових накладних, складених до 01.02.2015 р. та зареєстрованих в ЄРПН, підлягають реєстрації в ЄРПН продавцем (постачальником) товарів/послуг незалежно від того, передбачається збільшення чи зменшення суми компенсації вартості товарів (послуг);
розрахунки коригування до податкових накладних, складених після 01.02.2015 р. та зареєстрованих в ЄРПН, підлягають реєстрації в ЄРПН залежно від того, до яких змін сум компенсації вартості товарів/послуг вони призводять:
продавцем — якщо коригування кількісних та вартісних показників призводить до збільшення суми компенсації вартості товарів/послуг або якщо розрахунок коригування не змінює суму такої компенсації;
покупцем — якщо коригування кількісних та вартісних показників призводить до зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг.