ДО УВАГИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ — ПІДПРИЄМЦІВ — ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ ТРЕТЬОЇ ГРУПИ!

Згідно із абз. 2 п. 46.6 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.
З урахуванням зазначеної норми, звертаємо увагу фізичних осіб — платників єдиного податку 3 групи, що декларація за 3 квартал 2015 року подається за діючою формою, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 21 грудня 2011 року № 1688 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07 листопада 2012 року № 1159, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за № 1998/22310).
У зв’язку зі зміною з 01.01.2015 року розміру ставок єдиного податку для платників спрощеної системи 3 групи, підприємці при заповненні декларації зазначають дохід, що оподатковується за ставкою 2 або 4 відс., у рядках, в яких передбачено відображення доходу за ставкою 3 або 5 відс. відповідно, аналогічно зазначається сума податку.
Крім того, інформуємо про прийняття нормативно — правових актів, що безпосередньо стосуються адміністрування єдиного податку, які набрали чинності з 28 липня 2015 року, а саме:
наказ Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 «Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2015 р. за № 800/27245, (далі — наказ 578), яким внесено зміни до форми податкової декларації платника єдиного податку — фізичної особи — підприємця у зв’язку з оптимізацією груп платників єдиного податку — фізичних осіб з 01.01.2015 р.;
наказ Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579 «Про затвердження форм книги обліку доходів і книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2015 за № 799/27244, (далі — наказ 579).
З огляду на вищезазначене, звертаємо увагу, що форма податкової декларації платника єдиного податку — фізичної особи — підприємця, затверджена наказом 578, буде використовуватись такими платниками для складання звітності за 2015 рік починаючи з 01.01.2016.
З метою забезпечення єдиного підходу при поданні звітності за 2015 рік платниками єдиного податку — фізичними особами першої та другої групи та з урахуванням зручностей при адмініструванні єдиного податку, вказана форма декларації, яка затверджена наказом 578 також рекомендована для подання платниками за річний податковий (звітний) період — 2015 рік.
Разом з тим, повідомляємо, що платники єдиного податку — фізичні особи не зобов’язані перереєстровувати книги обліку доходів і книги обліку доходів і витрат, так як згідно п.5 наказу 579 книги, зареєстровані до набрання чинності цим наказом, діють до їх закінчення.

ЩОДО СПРАВЛЯННЯ ЄДИНОГО ПОДАТКУ ПЛАТНИКАМИ ЧЕТВЕРТОЇ ГРУПИ

З 1 січня 2015 року Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VII «Про внесення змін до Податковою кодексу України» фіксований сільськогосподарський податок трансформовано в єдиний податок (виділено в окрему четверту групу).
Платники єдиного податку четвертої групи повинні сплачувати податок щоквартально протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу.
За поданими деклараціями податкові зобов’язання на 2015 рік нараховуються помісячно. Як наслідок, в інтегрованій картці платника податку обліковуються податковий борг та умовно нараховані штрафні санкції.
З метою дотримання вимог чинного податкового законодавства наказом Міністерства фінансів - України від 19.06.2015 № 578 «Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 07 червня 2015 року за № 799/27244, затверджено форму декларації платника єдиного податку четвертої групи.
Таким чином, платникам єдиного податку четвертої групи пропонується:
- подати уточнюючі податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку на 2015 рік (усіх декларацій, поданих у 2015 році) із заповненням розділу «нараховано до зменшення податкового зобов’язання», що унеможливить виникнення штучного податкового боргу та умовно нарахованих штрафних санкцій;
- подати «звітну» декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2015 рік за формою, затвердженою наказом № 578. Граничний термін подання декларацій платника єдиного податку четвертої групи - до 10 жовтня 2015 року.

З ПОЧАТКУ РОКУ КИЇВЩИНА ПОПОВНИЛА ЗВЕДЕНИЙ БЮДЖЕТ КРАЇНИ НА 30,4 МЛРД. ГРИВЕНЬ

ГУ ДФС у Київській області протягом січня-вересня забезпечило надходження до бюджетів всіх рівнів 8,4 млрд. грн., що більше минулорічного майже на 2,3 млрд. грн., або на 37 %.
З початку року Київська митниця ДФС стягнула до державної скарбниці майже 22 млрд. гривень.
Протягом року ГУ ДФС у Київській області до державного бюджету зібрано 4,7 млрд. гривень. У розрізі основних платежів забезпечено надходження: податку на додану вартість – 2,6 млрд. грн., це майже на 41 %, або на 778 млн. грн. більше 2014 року; податку на прибуток підприємств – біля 729 млн. грн.; податку на доходи фізичних осіб – майже 688 млн. грн.; військового збору – 298,6 млн. грн.; акцизного податку із вироблених в Україні підакцизних товарів – понад 167 млн. грн., що перевищує попередній рік на 96,2 млн. грн.; акцизного податку із ввезених на територію України підакцизних товарів – 49,5 млн. грн., надходження зросли в порівнянні з минулим роком майже на 24 млн. гривень.
Платникам податків за січень-вересень відшкодовано податку на додану вартість на 1,6 млн. грн., у тому числі в автоматичному режимі – 1,1 млн. гривень.
З початку року до місцевих бюджетів надійшло 3,6 млрд. грн., додатково отримано 623,4 млн. гривень.
Податок з доходів фізичних осіб поповнив місцеві бюджети на 2 млрд. грн.; плата за землю на 480 млн. грн.; єдиний податок майже на 417 млн. гривень.
Єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування спрямовано до бюджету майже 5,4 млрд. гривень.

ГУ ДФС У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

На Київщині великими підприємствами сплачено до бюджету більше 5 млрд. гривень.
Великі підприємства Київщини забезпечили майже 66 % надходжень до зведеного бюджету.
Найбільші суми сплачено:
ПАТ «Київський КПК» – майже 150 млн. грн., що на 86,4 млн. грн., або у майже 2,5 рази більше січня-вересня 2014 року;
ПАТ «Київобленерго» – 89,1 млн. грн., що на 600 тис. грн., або на 0,6 % більше січня-вересня 2014 року;
ДП ПАТ «Оболонь» «Пивоварня Зіберта» – 84,4 млн. грн.;
ПАТ «ВБД Україна» – 78,7 млн. грн., що на 700 тис. грн., або на 0,9 % більше січня-вересня 2014 року;
ДП «Укррефтранс» – 70,8 млн. грн., що перевищило показник минулого року на 11,6 млн. грн., або на 19,5 %;
ТОВ «Вінер Імпортс Україна» – 67,6 млн. грн.;
ТОВ «Фоззі-Фуд» – 64,4 млн. грн.;
ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» – 61,5 млн. грн.;
ПП «Петра-резерв» – 60,5 млн. грн.;
ТОВ «Укртрансоіл-2009» – 56,7 млн. грн., що на 9,6 млн. грн., або на 20,3 % більше січня-вересня 2014 року.

В ПУНКТІ ПРОПУСКУ «БОРИСПІЛЬ» ЗАТРИМАНО КОСМЕТИЧНІ ПРЕПАРАТИ ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Працівниками Київської митниці ДФС в пункті пропуску «Бориспіль» зафіксовано спроби переміщення двома громадянами Ізраїлю через митний кордон України з порушенням митних правил загалом 379 ін’єкційних шприців з косметичними препаратами ізраїльського виробництва.
Іноземці самостійно обрали процедуру спрощеного митного контролю - «зелений коридор», митної декларації не заповнювали, до інспекторів митниці з приводу декларування не зверталися. Під час проведення вибіркового митного контролю багажу громадян, після закінчення зони спрощеного митного контролю, митники поцікавилися у громадян наявністю товарів, які ввозяться на територію України. Громадянкою було заявлено про наявність зразків естетичної косметології «Luminera Hydryalix Cross Linked Hyaluronic Acid Sterile» в кількості – 193 шт. ін’єкційних шприців, а громадянин заявив про наявність 186 зразків естетичної косметології «Luminera Hydroxytite Calcium Hydroxyapatite Sterile Gel».
З їх слів, косметологічні препарати привезені для участі у виставці косметології. Товарних чеків та інвойсів щодо вартості косметологічних препаратів громадяни при собі не мали. Зі слів пасажирів - загальна вартість косметологічних препаратів становить 9,5 тисяч доларів США. Косметологічні препарати знаходилися в дорожніх валізах пасажирів поверх особистих речей.
Відповідно до Митного кодексу України, товари, які ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 1 000 євро, але загальна фактурна вартість не перевищує еквівалент 10 000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів та оподатковуються ввізним митом за ставкою 10 % і податком на додану вартість в частині, що перевищує еквівалент 1 000 євро.
По даним фактам складені протоколи про порушення митних правил. Косметичні препарати вилучено до винесення судом рішення у справах.
Як свідчить Інтернет-сайт однієї з клінік красоти, дані препарати використовуються у процедурах біоармування – ін’єкційній процедурі омолодження. Процедура передбачає введення під шкіру обличчя, шиї та області декольте препаратів, котрі запускають процеси природного синтезу колагену та еластину. Коштує один такий шприц з препаратом ізраїльського виробництва понад 3 тисячі гривень, а процедура біоармування передбачає використання двох шприців.

ГУ ДФС У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ З ПОЧАТКУ РОКУ РОЗГЛЯНУТО 335 ПИСЬМОВИХ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН

Найчастіше громадяни у зверненнях порушували питання щодо: інформування про ухилення від сплати податків (36,1 %), контрольно-перевірочної роботи (28,4 %), податку на доходи фізичних осіб (8,4 %).
Інші звернення стосувалися діяльності органів ДФС, питань щодо роз’яснення норм діючого податкового законодавства та подання податкової звітності.
Зареєстровано 18 скарг на неправомірні дії працівників, це 5,4 % від загальної кількості письмових звернень. За результатами розгляду підтвердилися (частково підтвердилися) 5 скарг. Посадові особи органів ДФС у Київській області, які допустили неналежне виконання службових обов’язків, депремійовані. Відповіді на скарги надані без порушень термінів.
Особистий прийом громадян, посадовими особами ГУ ДФС Київської області, здійснюється згідно затверджених графіків за попереднім записом. Під час особистих прийомів громадянам надаються вичерпні роз’яснення та приймаються відповідні рішення про вирішення порушених громадянами питань у межах чинного законодавства. Відмов з боку посадових осіб ДФС у задоволенні права на звернення не зафіксовано. Порушення під час розгляду звернень громадян на особистому прийомі відсутні.

ПРОТЯГОМ СІЧНЯ-ВЕРЕСНЯ ДО ГУ ДФС У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА СЕРВІС «ПУЛЬС» НАДІЙШЛО 572 ЗВЕРНЕННЯ

В тому числі, Київською митницею ДФС отримано 80 звернень, що складає 4 % від загальної кількості отриманих звернень.
Найчастіше у заявників виникали питання, пов’язані з проблемами при подачі звітності та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних 144 (29,3 %), з недоліками у роботі органів ДФС – 112 (22,8 %), з проблемами при реєстрації податкових накладних та невідповідності даних Витягу (Система електронного адміністрування ПДВ) – 70 (14,2 %).
З початку року до ГУ ДФС у Київській області надійшло 11 звернень (1,9 %), тематика яких пов'язана з корупційними діями працівників органів ДФС.
По Київській митниці ДФС найбільше звернень стосується затримки митного оформлення - 39 (48,8 %).
Всі звернення розглядаються своєчасно, а у випадках, якщо вирішення питання заявника суперечить нормам чинного законодавства, йому надається обґрунтоване роз’яснення з посиланням на норми таких актів.

НА АДРЕСУ ОРГАНІВ ДФС У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ НАДІЙШЛО 184 ЗАПИТІВ НА ПУБЛІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

Серед запитувачів: 124 запитів – від юридичних осіб, 55 запитів – від громадян, 5 запитів – від інших органів виконавчої влади як розпоряднику інформації.
Найбільшу зацікавленість викликала інформація про стан розрахунків з бюджетом, наявність чи відсутність заборгованості по платежам, матеріали документальних перевірок.
По 37 запитам на інформацію органами ДФС Київської області відмовлено у наданні інформації. Причиною відмови є порушення вимог пункту 2 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у частині надання розпорядником інформації на вимогу осіб, яких вона стосується. У даному випадку запитувана інформація про особу не стосувалася запитувача.
Отримати публічну податкову інформацію може кожен бажаючий, надіславши лист-запит за адресою: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а (на конверті вказувати «Публічна інформація»); або на електронну адресу: PUBLICINFO@KYIVOBL.MINRD.GOV.UA; факс: (044)246-23-40 чи зателефонувавши за тел. (044)200-37-31 в робочий час: з понеділка по п’ятницю з 09-00 до 13-00 год.; 13-45 до 18-00 год. (у п’ятницю – до 16-45 год.).

З ПОЧАТКУ РОКУ ПЛАТНИКАМ ПОДАТКІВ КИЇВЩИНИ НАДАНО 114,9 ТИС. АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

Питому вагу, 37,5 %, серед наданих адміністративних послуг має послуга з видачі картки платника податків та внесення до паспорта громадянина України даних про реєстраційний номер облікової картки. З початку року фізичним особам-платникам податків надано понад 44,1 тис. таких послуг.
Найбільш запитуваними є послуги з реєстрації книги обліку розрахункових операцій, - 13,1 тис. послуг, видачі довідки про відсутність заборгованості з платежів до бюджету, які контролюються органами ДФС, – 11,2 тис. послуг.
Повний перелік усіх адміністративних послуг, які надаються територіальними органами ГУ ДФС у Київській області, можна переглянути на інформаційних стендах Центрів обслуговування платників, а також за гіперпосиланням http://kyivobl.sfs.gov.ua/okremi-storinki/tsentri-obslugovuvannya-platnikiv-poda/.
У центрах обслуговування платники можуть подати звітність та отримати безкоштовні ключі електронного підпису.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИ САМОСТІЙНОМУ ВИПРАВЛЕННІ ПОМИЛКИ ПРИ НАРАХУВАННІ ПДФО

Згідно з п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.
Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, коли недостовірні відомості або помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, виникли у зв’язку з виконанням податковим агентом вимог п. 169.4 ст. 169 ПКУ та були виправлені відповідно до вимог ст. 50 ПКУ.
Пунктом 169.4 ст. 169 ПКУ визначено порядок перерахунку податку, перерахунку та обмеження податкової соціальної пільги.
Якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування (абзац третій п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ).
Роботодавець платника податку зобов’язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, з урахуванням положень абзацу другого п. 167.1 ст. 167 ПКУ, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги (п.п. 169.4.2 п. 169.4 ст. 169 ПКУ).
Відповідно до п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається:
а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного ПКУ.
б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із ПКУ;
Пеня, визначена п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від mтого, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті (п. 129.4 ст. 129 ПКУ).
Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності (п. 112.1 ст. 112 ПКУ).
Відповідно до ст. 163 прим. 4 Кодексу про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, - тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи викладене вище, у разі самостійного виправлення помилки щодо нарахованої та перерахованої до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб, що збільшує суми податкових зобов’язань, до податкових агентів застосовується відповідальність у вигляді штрафу, пені та адміністративна відповідальність.
Однак, якщо виправлення помилки зменшує суми податкових зобов’язань, то до податкових агентів застосовується відповідальність лише у вигляді штрафу.
Крім того, штрафи, передбачені п. 119.2 ст. 119 ПКУ, не застосовуються у випадках, коли помилки виникли внаслідок проведення перерахунку податкової соціальної пільги або перерахунку податку, який здійснено у зв’язку з наявністю перехідних виплат, зокрема за час відпустки зі збереженням заробітної плати, перебування платника податку на лікарняному.

ЩОДО НАРАХУВАННЯ ЄДИНОГО ВНЕСКУ НА ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ НА СУМИ ВНЕСКІВ ЗА ДОГОВОРАМИ ДОВГОСТРОКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ АБО НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ

Державна фіскальна служба України надає роз’яснення щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суми внесків за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 07 березня 1996 року N 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон N 85) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону N 85 визначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і, зокрема, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).
Страхування може бути добровільним або обов’язковим (ст. 5 Закону N 85). Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком (частина перша ст. 6 Закону N 85).
Статтею 6 Закону N 85 встановлено види добровільного страхування, зокрема страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування (безперервне страхування здоров’я), страхування здоров’я на випадок хвороби. Так, страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Крім того, ст. 7 Закону N 85 визначено види обов’язкового страхування.
Згідно із ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року N 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі - Закон N 1057) учасник недержавного пенсійного забезпечення - фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду або на пенсійний депозитний рахунок у банку і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором про відкриття пенсійного депозитного рахунка або договором страхування довічної пенсії та Законом N 1057 або яка отримує пенсійні виплати із пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року N 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон N 2464).
Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464 передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон N 108).
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регулюються Законом N 108 та іншими законодавчими та нормативними актами, у тому числі розробленими відповідно до Кодексу законів про працю та Закону N 108, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5 (далі - Інструкція N 5).
Статтею 2 Закону N 108 визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції N 5 визначено види виплат, які включаються до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат, зокрема витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п. 3.5 Інструкції N 5) на користь працівників, пов’язаних з добровільним страхуванням (особистим страхуванням майна).
Вказані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії (пп. 2.3.4 п. 3 Інструкції N 5). Розділом 3 Інструкції N 5 встановлені інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, зокрема внески підприємств згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їхніх сімей (п. 3.5 Інструкції N 5).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року N 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, відповідно до п. 2 розділу II якого платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей не є базою нарахування єдиного внеску.
Враховуючи викладене, сума страхових внесків, сплачених роботодавцем за договорами довгострокового страхування життя за найманих працівників, які є складовою заробітної плати, є базою нарахування єдиного внеску.
Водночас, внески, сплачені роботодавцем на користь працівника за договором недержавного пенсійного забезпечення, не є базою нарахування єдиного внеску.

ЩОДО ОПОДАТКУВАННЯ СУМ, ЩО СТЯГНУТІ НА КОРИСТЬ ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

Державна фіскальна служба України надає інформацію щодо оподаткування сум, що стягнуті на користь працівника державної установи за рішенням суду.
Відповідно до частини 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Водночас згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим ст. 233 КЗпП встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП).
Слід зауважити, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов’язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України (ст. 5 Закону N 606).
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок N 845), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до п. 2 Порядку N 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом N 606. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регулюються Законом України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон N 108) та іншими законодавчими та нормативними актами, у тому числі розробленими відповідно до КЗпП та Закону N 108, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5 (далі - Інструкція).
Статтею 2 Закону N 108 визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, додаткову заробітну плату. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Пунктом 2.2 розділу 2 Інструкції визначено види виплат, які включаються до складу фонду додаткової заробітної плати, зокрема оплата за невідпрацьований час, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (пп. 2.2.12 п. 2 Інструкції).
Розділом 3 Інструкції встановлені інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, зокрема, компенсація моральної шкоди працівникам за рахунок коштів підприємства, що виплачується за рішенням суду (п. 3.13 Інструкції).
Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб врегульовано розділом IV Кодексу, відповідно до п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування платника податку є, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Згідно із п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, включаються:
доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім випадків, визначених пп. 164.2.14 цього пункту;
та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент (п. 162.1 ст. 162 Кодексу).
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст. 168 Кодексу. Так, згідно із пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття, якого визначено пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.
Крім того, Законом України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон N 71) до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України продовжено оподаткування військовим збором (пункт 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу (підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 Кодексу). Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (пп. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Враховуючи зазначене, у ситуації, що розглядається, державна установа як юридична особа є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб і військового збору та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету зазначеного податку і збору. Крім цього, така юридична особа як податковий агент прирівнюється до платників податку і має права та виконує обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

ЩОДО СПЛАТИ РЕНТНОЇ ПЛАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ

Державна фіскальна служба України повідомляє таке, щодо сплати рентної плати за спеціальне використання води (далі - Плата) виробником мінеральної води, який закуповує воду у власника свердловини (первинного водокористувача).
Відповідно до п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платниками Плати є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Пунктом 255.2 ст. 255 Кодексу визначено, що не є платниками Плати водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.
Для цілей ст. 255 Кодексу під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.
Згідно з п.п. 255.11.2 п. 255.11 ст. 255 Кодексу Плата обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок Плати та коефіцієнтів.
Ставки Плати за воду, яка входить виключно до складу напоїв, визначені у п.п. 255.5.6 п. 255.5 ст. 255 Кодексу.
Слід зазначити, що Національний класифікатор України видів економічної діяльності ДК 009:2010, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, містить клас 11.07 «Виробництво безалкогольних напоїв, виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки» групи 11 «Виробництво напоїв», що включає, зокрема, виробництво природних мінеральних вод та інших вод із джерел і свердловин, розлитих у пляшки.
Таким чином, суб’єкт господарювання, який придбаває воду у власника свердловини на підставі договору купівлі-продажу, при використанні обсягів води для виготовлення напоїв є платником Плати в частині фактично використаних ним обсягів придбаної мінеральної води для виготовлення напоїв.
У випадку використання суб’єктом господарювання придбаної мінеральної води для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, Плата за фактично використані для таких потреб обсяги води не справляється.

ЩОДО АДМІНІСТРУВАННЯ АКЦИЗНОГО ПОДАТКУ З РОЗДРІБНОГО ПРОДАЖУ ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ

Державна фіскальна служба України повідомляє таке, щодо адміністрування акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарі.
Відповідно до пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платником податку є особа - суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.
Отже, суб’єкти оптової торгівлі не є платниками податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Об’єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Кодексу).
При цьому реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів – це продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування (абзаци перший та другий пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Разом з цим відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1442 (далі - Правила N 1442), роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу АЗС, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів (п. 2).
Відповідно до ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг.
Заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС (за допомогою оператора АЗС або водієм самостійно під наглядом оператора) через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. Дозволяється також відпускати нафтопродукти (крім скрапленого вуглеводневого газу) в тару споживача (металеві каністри) (п. 34 та п. 35 Правил N 1442).
Таким чином, через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві (п. 2 Правил N 1442 та ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять»), такі операції є об’єктом оподаткування акцизним податком відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов’язань щодо реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - дата надходження оплати за проданий товар (п. 216.9 ст. 216 Кодексу).
Отже, якщо ПП «Компанія «...» не здійснює діяльність з роздрібної торгівлі підакцизними товарами, то воно не є платником акцизного податку з роздрібного продажу.
Водночас зазначаємо, що відповідно до листа Первомайської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.07.2015 р. N 6057/10/14-08-15-01 згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру ПП «Компанія «...» має такий вид діяльності в переліку: 47.30 - Роздрібна торгівля пальним. Операції з роздрібної торгівлі пальним є об’єктом оподаткування акцизним податком з роздрібного продажу.
Зазначаємо, Кодексом не передбачено визначення поняття «некомерційне» або «комерційне» використання підакцизних товарів.
З економічної точки зору комерційне використання підакцизних товарів передбачає подальший перепродаж, перероблення (використання як сировини) чи перетворення товару, а некомерційне – використання для кінцевого споживання, тобто не передбачає подальшого перепродажу, перероблення (використання як сировини) чи перетворення товару.

ЩОДО СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ ЗА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ, НА ЯКИХ РОЗТАШОВАНІ ОБ’ЄКТИ НЕРУХОМОСТІ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ, ПРОТЕ ПРОЦЕДУРА ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЦІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ НЕ ЗАКІНЧЕНА

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України користування землею в Україні є платним.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Кодексу).
Водночас для окремих категорій землекористувачів нормами Кодексу передбачено особливі умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.
Так, згідно з пунктом 287.6 статті 287 Кодексу в редакції, яка діяла до 01.01.2015, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» внесено зміни до порядку справляння плати за землю, а саме з 1 січня 2015 року плата за землю належить до місцевих податків (у складі податку на майно), встановлення яких здійснюється органами місцевого самоврядування.
Також внесено зміни до редакції пункту 287.6 статті 287 Кодексу, якими передбачено, що з 01.01.2015 при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Товариство з обмеженою відповідальністю «_____________» (далі – товариство) у 2014-2015 роках придбало об’єкти нерухомості, право власності на які оформлено, проте, процедура державної реєстрації права власності на земельні ділянки під таким майном триває.
Враховуючи викладене вище, власники об’єктів нерухомості, державна реєстрація права власності на які відбулась у 2014 році, проте, процедура державної реєстрації права власності на земельні ділянки під такими об’єктами триває, у 2014 році мали сплачувати земельний податок відповідно до пункту 287.6 статті 287 Кодексу у редакції, чинній у 2014 році.
Якщо товариство придбало об’єкти нерухомості, державна реєстрація права власності на які відбулась у 2015 році, але державна реєстрація права власності на земельні ділянки під таким майном не завершена, у такому випадку земельний податок сплачується відповідно до пункту 287.6 статті 287 Кодексу у чинній редакції.
Водночас відповідно до пункту 4 статті 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

ЩОДО СПРИЯННЯ У ВСТАНОВЛЕННІ ПІЛЬГ ЗІ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – Закон № 71) внесено зміни до Податкового кодексу України (далі – Кодекс).
Зокрема, скасовано низку пільг із земельного податку для юридичних осіб.
Крім того, з 1 січня 2015 року змінено порядок справляння плати за землю, а саме плату за землю виключено із переліку загальнодержавних податків і як складову податку на нерухоме майно включено до переліку місцевих податків, встановлення яких здійснюється органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кодексом.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Кодексу сільські, селищні, міські ради в межах повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Статтею 7 Кодексу визначено загальні засади встановлення податків і зборів, зокрема під час встановлення податку обов’язково визначаються ставки податку та можуть передбачатися пільги та порядок їх застосування.
Пунктом 284.1 статті 284 Кодексу визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Враховуючи викладене, Кодексом передбачена можливість прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо встановлення пільг зі сплати земельного податку.
Державна фіскальна служба України діє виключно в межах чинного законодавства та не наділена правом встановлювати для суб’єктів господарювання інші, ніж передбачені Кодексом розміри податків та зборів, або звільняти окремих платників податку від їх сплати.

ПРО РОЗГЛЯД ЗВЕРНЕНЬ (ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ РЕЄСТРАТОРІВ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ)

Державна фіскальна служба України розглянула звернення Європейської Бізнес Асоціації від 21.08.2015 N 917/2015/24 та від 26.08.2015 N 933/2015/24 та численні звернення інших платників податків щодо використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО), з метою однакового трактування і правильного застосування норм законодавства про порядку проведення розрахунків повідомляє таке.
Правовідносини у цій сфері регулюються Податковим кодексом України, Законом України від 06 липня 1995 року N 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон N 265).
Закон N 265 визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія цього Закону поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Встановлення норм щодо незастосування РРО в інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Так, статтею 3 Закону N 265 встановлено обов’язок суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Згідно зі статтею 2 Закону N 265:
розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Крім того, пунктом 3 Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 N 417, визначено:
назва господарської одиниці - назва, зазначена в документі на право власності або користування господарською одиницею, договорі оренди;
господарська одиниця - стаціонарний або пересувний об’єкт, у т. ч. транспортний засіб, де реалізуються товари чи надаються послуги та здійснюються розрахункові операції.
Отже, бланк заяви про реєстрацію РРО (форма N 1-РРО) заповнюється залежно від вибору господарської одиниці, виду діяльності та місця, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги), а також місця отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Що стосується доставки товарів кур’єрською службою.
При продажу товарів продавець повинен забезпечити доставку покупцю раніше роздрукованого розрахункового документа (чеку) разом із придбаним товаром за допомогою кур’єрської служби (поштової служби), яка може бути як сторонньою організацією, так і структурною одиницею продавця.
Також розрахунковий документ (чек) може бути виданий покупцю кур’єром (поштовою службою) при передачі покупцю придбаного товару та сплаті ним коштів за його придбання. При цьому такий розрахунковий документ (чек) повинен бути роздрукований з використанням РРО, зареєстрованого на такого кур’єра (поштову службу).
Відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року N 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», зі змінами та доповненнями, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється відповідно до Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року N 854 (далі - Правил), пунктом 4 яких передбачено, що суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити стан приміщень для роздрібної торгівлі алкогольними напоями згідно із санітарно-технічними, санітарно-гігієнічними, технологічними, протипожежними та іншими нормами, а також можливість використання електронних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари відповідно до законодавства.
Суб’єкт господарювання повинен мати торговельне приміщення (будівлю) площею не менш як 20 кв. метрів, обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням (вітрини, прилавки, пристінні гірки тощо), охоронною і протипожежною сигналізацією, з достатнім освітленням, опаленням і вентиляцією, а у випадках, передбачених законодавством, забезпечити умови для застосування реєстраторів розрахункових операцій, зберігання матеріальних цінностей.
Отже, оскільки торгівля алкогольними напоями повинна здійснюватися відповідно до Правил, які, зокрема, передбачають наявність відповідних торговельних та складських приміщень для здійснення реалізації цих виробів, суб’єкт господарської діяльності не має права займатись торгівлею алкогольними напоями через інтернет-магазин.
Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року N 833, визначає загальні умови провадження торговельної діяльності суб’єктами господарювання.
Згідно з пунктом 22 Правил торговельного обслуговування споживачів (покупців) розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства.
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, визначено, що безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Пунктом 1.2 глави 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, визначено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Отже, операції з оплати вартості товару чи послуг готівкою є готівковими розрахунками, а операції з оплати товарів та послуг через платіжні термінали та мережу Інтернет з використанням електронних платіжних засобів є безготівковими розрахунками.
Водночас звертаємо увагу, що статтею 3 Закону N 265 встановлено обов’язок суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.


Державна фіскальна служба України повідомляє про порядок заповнення рядків 11.2 та 14.2 розділу ІІ податкової декларації з ПДВ та включення до складу податкового кредиту податкових накладних, які складені в одному звітному періоді і вчасно зареєстровані в ЄРПН, а отримані із ЄРПН у наступних звітних податкових періодах.
Щодо порядку заповнення рядків 11.2 та 14.2 розділу ІІ податкової декларації з ПДВ.
З урахуванням змін, внесених до статті 198 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) Законами України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71) та від 16 липня 2015 року № 643-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» (далі - Закон № 643), з 1 липня 2015 року податковий кредит звітного періоду формується платником податку із сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) при придбанні товарів/послуг незалежно від напряму їх використання (в оподатковуваних чи неоподатковуваних операціях).
Отже, починаючи з 01.07.2015, всі суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні товарів/послуг, відображаються в розділі ІІ податкової декларації з податку на додану вартість:
у рядку 10.1.1, якщо придбані товари/послуги були оподатковані постачальником за ставкою податку 20 %;
у рядку 10.1.2, якщо придбані товари/послуги були оподатковані постачальником за ставкою податку 7 %;
у рядку 11.1, якщо придбані товари/послуги були оподатковані постачальником за ставкою податку 0 % або придбані без податку на додану вартість.
Оскільки застосування пільгового режиму оподаткування (звільнення від ПДВ) до операцій із ввезення товарів на митну територію України не змінилося, порядок відображення операцій із ввезення товарів на митну територію України в рядку 12 не змінюється.
Рядки 10.2, 11.2, 13, 14 та 15 розділу ІІ декларації не заповнюються.
Враховуючи викладене, обсяги операцій, які до 1 липня 2015 року відображалися у рядках 11.2 та 14.2 розділу ІІ податкової декларації з ПДВ, починаючи із зазначеної дати, відображаються у рядку 11.1 розділу ІІ податкової декларації з ПДВ.
Про особливості заповнення податкової звітності з ПДВ також повідомлялося у листі ДФС від 07.08.2015 № 29168/7/99-99-19-03-02-17, який надіслано на адреси головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників для проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків та розміщено на офіційному веб-порталі ДФС у розділі «Електронне адміністрування ПДВ» для ознайомлення платників податків.
Вказаний лист ДФС підприємство може використовувати у своїй діяльності.
Щодо включення до складу податкового кредиту податкових накладних, які складені в одному звітному періоді і вчасно зареєстровані в ЄРПН, а отримані із ЄРПН у наступних звітних податкових періодах.
Правила формування податкового кредиту встановлено статтями 198 та 201 Кодексу.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Кодексу у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Згідно із загальним правилом (пункт 201.10 статті 201 Кодексу) реєстрація податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН здійснюється не пізніше п’ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання, але не пізніше 180 календарних днів від дати їх складання.
З метою отримання податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН, покупець надсилає в електронному вигляді запит до ЄРПН, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН та податкову накладну в електронному вигляді (пункт 13 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246).
Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, зазначена у податковій накладній сума ПДВ може бути включена до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ після її реєстрації в ЄРПН, але не пізніше 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної.

ПРО ПОДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ

Відповідно до п. 250.1 ст. 250 Податкового кодексу України (далі — Податковий кодекс) базовий податковий (звітний) період для екологічного податку дорівнює календарному кварталу.
Податкові декларації екологічного податку за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, подаються платниками податку протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів (п. 250.2 зазначеної статті).
Наказом Мінфіну України від 17.08.2015 р. № 715 «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку» (далі — наказ № 715), який набрав чинності з дня його офіційного опублікування («Офіційний вісник України», № 74/2015) — 25 вересня 2015 р., затверджено форму Податкової декларації екологічного податку.
Згідно з п. 46.6 ст. 46 Податкового кодексу до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.
Отже, Податкова декларація екологічного податку за ІІІ квартал цього року подається за формою, затвердженою наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1010 «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку», а за ІV квартал та наступні податкові періоди — за новою формою, затверд-женою наказом № 715.
Нагадаємо, що граничним терміном подання Податкової декларації екологічного податку за ІІІ квартал 2015 р. Є 9 листопада 2015 р., а останнім днем сплати податку — 19 листопада; за ІV квартал 2015 р., відповідно, — 9 лютого та 19 лютого 2016 р.

ЗМІНЕНО РАХУНКИ ДЛЯ СПЛАТИ ЄДИНОГО ВНЕСКУ

У зв’язку з проведенням реорганізації територіальних органів Міндоходів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС утворені нові органи ДФС.
З 15 вересня 2015 року вступили в дію небюджетні рахунки 3719, відкриті на ім’я органів Державної фіскальної служби України для сплати коштів єдиного внеску та фінансових санкцій.
Заповнення платниками поля «Призначення платежу» розрахункових документів у разі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
При сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування поле «Призначення платежу» розрахункового документа заповнюється таким чином:
* ;101 ; код за ЄДРПОУ ; сплата єдиного внеску ; ; ;
1 2 3 4 5 6 7
1 – службовий код ("*");
2 – код виду сплати ("101" – Сплата суми єдиного внеску);
3 – код за ЄДРПОУ платника, який здійснює сплату;
4 – друкується роз'яснювальна інформація про призначення платежу;
5 – не заповнюється;
6 – не заповнюється;
7 – не заповнюється.