ФЕСТИВАЛЬ ЧАСНИКУ І КУЛЬТУР

25-11-2019, 12:24

Влітку 2019 року мені пощастило взяти участь у фестивалі, який відбувся в невеличкому турецькому містечку Ташкопру. Як з’ясувалося, цей фестиваль відбувається вже понад три десятиліття і незмінно присвячений часнику і культурі.
Як справжня українка, я не могла позбавити себе нагоди потрапити на батьківщину найкращого часнику в світі. Адже вважаю свою країну батьківщиною найсмачнішого сала в світі.
Я мріяла про цю зустріч: сала і часнику. Саме з цією метою на дно валізи поклала маленький шматочок сала, нехай пробачать мою контрабанду митники та мусульмани.
Нашу групу – представників київської школи індійського танцю «Сарасваті» – зустріли в аеропорту Анкара. Подорож автобусом тривала кілька годин. Місцевість за вікном змінювалась від дбайливо оброблених сільськогосподарських угідь до гористих ландшафтів, дуже схожих на наш Крим. Дівчина-гід, яку прислали зустрічати гостей з України, супроводжувала нас до Ташкопру, відповідаючи на численні запитання. Ми спілкувалися англійською, а коли бракувало слів – жестами, і, як не дивно, прекрасно все розуміли.
Містечко Ташкопру знаходиться далеченько від моря, туристи тут бувають нечасто. Тож я мала нагоду побачити Туреччину такою, як вона є.
Містечко і вся дорога до нього вразили мене непристойною чистотою. На узбіччях доріг не було сміття. Зовсім. Ми не розуміли, як це можливо. Мало того, я особисто була свідком того, як дорогою їздить спецмашина і чистить-миє дорожнє покриття. І це в містечку, де проживає всього 17 тис. осіб.
Усіх зарубіжних учасників фестивалю оселили в гуртожитку міського коледжу. Кімнати нам дісталися пристойні, годували в їдальні. Турки щиро усміхалися, щось говорили турецькою, ми теж усміхалися і щось говорили українською…
Фестивальні дні запам’яталися мені репетиціями, підготовкою до «виходу в люди» з макіяжем та вдяганням у костюми, а також щоденними виступами усіх учасників на різних локаціях міста.
Індійський танець потребує особливого яскравого макіяжу – підкреслено виразні очі. А вбрання та зачіска – це окрема історія. Самих лише шпильок та булавок на закріплення накидки на голові витрачалося десятками. А ще специфічні елементи: браслети, діадеми, сережки, манджири (маленькі пальцеві тарілочки), які кріпляться на пальці, лоб, руки та ноги). До речі, наш колектив представляв на фестивалі індійську культуру і виступав під прапором Індії.
З гуртожитку, який знаходиться на околиці містечка, впродовж усього фестивального тижня нас возили на автобусі на виступи. Один за одним сідали в автобуси групи учасників фестивалю з Північної Кореї, Кіпру, Сербії, Болгарії, Туреччини. Наша група індо-українців виявилась найменшою. Але інтерес мешканців містечка до нас був шаленим. Як тільки дівчата з «Сарасваті» з’являлися на вулицях Ташкопру, одразу вибудовувалися черги охочих сфотографуватися з індо-українськими красунями.
Фестивальна культура в Туреччині глибоко пов’язана з найважливішими аспектами життя людини: завершення збору врожаю, святкування Рамадану та Курбан-Байраму. Дуже поширене явище – проведення місцевих фестивалів, приурочених до завершення збору врожаю та присвячених сільськогосподарським культурам, які вирощують у регіонах: фундук, шафран, виноград, яблука, часник.
Фестиваль часнику і культури – саме такий. Як розповів один з організаторів Сефа Овалі, даний фест вже десять років відбувається за підтримки CIOFF – Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів і народних мистецтв. CIOFF є міжнародною неурядовою організацією в рамках офіційного партнерства з ЮНЕСКО і акредитований для надання консультативних послуг Комітету Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. З словами Сефа Овалі, навесні 2019 року в Ташкопру відбулись вибори мера. І нинішній мер виграв вибори саме завдяки тому, що пообіцяв виборцям зберегти традицію проведення фестивалю часнику і культури.
У Туреччині дуже люблять танці, турки трепетно ставляться до власного культурного надбання і з великим задоволенням знайомляться з танцювальним мистецтвом інших країн.
Так історично склалося, що саме українським жінкам випала честь представляти індійське танцювальне мистецтво на цьому фестивалі. Можливо тому, що багато дослідників вважають територію сучасної України батьківщиною аріїв – праіндійців. Адже й досі в сучасній українській мові використовується понад тисяча санскритських слів.
Основне святкове дійство розгорнулося в центрі міста. Виступи колективів відбувалися на центральній площі та на двох сценах. Власне фестиваль тривав чотири дні, також організатори подбали про екскурсію для закордонних гостей до міста Синоп.
З неймовірною приємністю ми згадуємо нашого гіда – 25-річного волонтера, а в звичайному житті юриста – Халіма. «Попрацювати на фестивалі в якості волонтера мені запропонували друзі, – розповів молодий чоловік. Інтерв’ю у нього ми брали всі гуртом під час поїдання великого кавуна, придбаного в місті. – Для мене це – величезний досвід, який допоможе в подальшому житті», – переконаний молодий чоловік.
На цих словах у кімнаті стояв щирий регіт, адже всі ми розуміли як натерпівся Халім з примхливими українками під індійським прапором. Як з’ясувалося, красунчик Халім – молодший брат чотирьох сестер. Саме завдяки набутому досвіду юнак зміг впоратися зі стихією десятка українок різного віку.
У дні релігійних свят знайти водіїв, готових працювати, практично неможливо. Саме тому у подорож до Синопу ми поїхали з болгарською делегацією, яка прибула на фестиваль власним автобусом. Оскільки Синоп – приморське місто, наші уподобання розділилися. Хтось хотів купатися, хтось – оглянути місто.
Доки ми купалися, болгари нас банально залишили напризволяще. Уявіть бурю, яку довелось стримати молодому волонтеру. Халім впорався, пригостивши нас справжнім турецьким морозивом – різнокольорові пласти морозива у вафельних стаканчиках «охолодили» наш запал.
Наступного дня Халім взагалі мав намір відмовитися від свого волонтерства, але переміг себе, чому всі ми були несказанно раді.
Впродовж фестивальних днів ми відчували на собі пильну увагу організаторів: Сефа Овалі, Алі Улу та Муаммер Арслан спостерігали за репетиціями та виступами колективів. Вони – справжні фанати народних танців, захоплені своєю улюбленою справою. Також вони знаходили час поспілкуватися з гостями і, зокрема, з нами.
У результаті всі гості вивчили запальний турецький танець – репетиції відбувалися щодня на великому майданчику перед будівлею коледжу.
В останній день фестивалю цей танець став своєрідним флешмобом, який заволодів увагою численних глядачів. Також «фішками» фестивалю стали конкурс краси та «country night» – нічний марафон національних культур.
У конкурсі красунь окрім прекрасних жительок Ташкопру взяли участь представниці з кожної делегації. Після тривалої підготовки колона красунь у весільних сукнях урочисто продефілювали перед поважним журі, щоб потім потрапити у фокус охочих сфотографуватися з дівчатами-іноземками. Звісно, перемогла місцева дівчина-туркеня. Очевидно, в Туреччині також поважають місцевих виробників.
«Ночі національних культур», за словами організаторів, давно прижилися на фестивалі часнику і культури. Щовечора гості збиралися у великій залі міського будинку для урочистих подій. По черзі кожна делегація презентувала свою країну концертними номерами та стравами національної кухні. Представники інших делегацій привезли з дому місцеві готові смаколики і потім пригощали ними гостей.
Ми підійшли до завдання творчо. Маючи на меті презентувати культуру Індії, з місцевих інгредієнтів приготували для присутніх масала чай та морквяну халву. З цим спочатку виникли певні проблеми. Важко було знайти потрібні спеції в місцевому магазині. А ще – мовний бар’єр. Доки дівчата готувалися до виступу, я взяла на себе кухонний клопіт. Місцеві жінки абсолютно не володіють англійською мовою. Жодного слова! А мені потрібні були тертушка, ніж, миски, каструлі. На мигах я показала, що мені потрібно. І вони мене зрозуміли! Як сказала одна з наших дівчат: «Баба бабу завжди зрозуміє».
Враження від спілкування з простими людьми було дуже теплим та приємним. Таким же теплим був і офіційний прийом мера, який знайшов час, щоб поснідати з іноземними делегаціями, а також взяти участь в урочистостях та обміну подарунками.
Серед подарунків турецької сторони був і славнозвісний часник з Ташкопру. Як ви розумієте, нарешті вони зустрілися: їх часник і наше сало!
Феєрверк емоцій, шквал інформації, культурний шок від дотику до скарбів національних культур господарів та гостей, а ще танці, люди, спілкування мовою серця, яке не знає мовних кордонів, залишаться в пам’яті надовго.
Тетяна Зубкова

Навігація порталу

Офіційна інформація

Боярська міська рада:

м. Боярка, вул. Грушевського, 39
Телефон Боярської міської ради: (093) 303-03-76
E-mail: boyarka-rada@ukr.net

Погода

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Соціальні мережі

Календар

«    Декабрь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31