22 грудня в Боярському краєзнавчому музеї відбулася персональна виставка Заслуженої майстрині народного мистецтва України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Київської обласної премії ім. Петра Верни Зінаїди Щербакової.
Виставка, яка стала не просто святкуванням 80-річного ювілею талановитої й самобутньої майстрині, а й своєрідним символічним… початком Різдва в Боярці!..
З відкриттям виставки та 80-річним ювілеєм Зінаїду Іванівну привітали міський голова Боярки Тарас Добрівський, заступник міського голови Валерій Дубовецький, мистецтвознавець, Заслужений журналіст України, депутат Боярської міської ради, лауреат премії ім. В.Самійленка Боярської міської ради, відповідальний секретар журналу «Всесвіт» Ніна Харчук, голова ГО «Боярське Мистецьке Братство» Віталій Приймаченко, майстер декоративно-прикладного мистецтва Ніна Знова, художник Баламаджі, Юрій Горбачов, Андрій Ткаченко, представники творчої та мистецьки еліти й жителі міста…
А розпочалася виставка з перегляду десятихвилинного документального фільму «Людина праці», який розповів про творчість Зінаїди Іванівни. Втім, ні, не розповів, а переніс всіх присутніх в ту творчу атмосферу, в якій працює майстриня. Відтак гості виставки не лише побували на майстер-класі, а й дізналися про історію килимарства в Україні. А особисто для майстрині любов до цього виду мистецтва розпочалася зі вступу до Київського училища прикладного мистецтва (КУПМ) на факультет килимарства, яке закінчила на відмінно в 1955 році…
Візерунок долі неповторний…

Народилась Зінаїда Іванівна Щербакова 20 грудня 1932 року в місті Міусинськ, неподалік від Красного Луча, що на Луганщині.
Її дитинство пройшло в переїздах з місця на місце. Починаючи з 1937-го року, коли її батька – простого кочегара – взяли на навчання до Москви, і вся сім’я переїхала за ним. У Москві Зіна пішла до школи. А з початку Великої Вітчизняної війни родина переїхала на Урал, і лише після визволення свого селища повернулась на рідну українську землю.
За знаннями Зінаїда Іванівна вирушила до Києва влітку 1950-го року, взявши з собою паспорт – «складений удвоє аркуш із наклеєним фото» і спомини: степ і ковила, кручі й стежки попід вербами, сільський майдан із козацькими хрестами – все, що залишилось у минулому. Вступила до Київського училища прикладного мистецтва (КУПМ) на факультет килимарства. З учителями їй поталанило. І сьогодні Зінаїда Іванівна з великою вдячністю згадує своїх вчителів – Сергія Колоса, Наталю Вовк…
У 1954 році майстриня разом із чоловіком переїхала до Боярки, де і досі проживає. Сьогодні пані Зінаїда має трьох доньок, трьох онуків та правнучку. Причому діти цієї родини також не байдужі до мистецтва. Старша донька майстрині Катерина добре володіє петриківським розписом. Ольга гарно підбирає кольори, вміє ткати. Онучка Соня також обдарована: любить ткати, ходить на заняття до Будинку Художника, де вивчає композицію, малюнок, живопис; з 4-х років займається ліпленням...
Утім, повернімося до авторки експозитції. За своє життя Зінаїда Іванівна працювала в Центральній Художньо-експериментальній лабораторії ”Укрхудожпромсоюз” за спеціальністю художник з килимарства. Килими створені руками майстрині, прикрашають музеї Полтави, Меморіальний музей-садибу Т.Г. Шевченка, павільйон “Зерно” на ВДНХ УРСР, музей Народного декоративно-прикладного мистецтва в Лаврі.
Її роботи неодноразово експонувалися на міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках. У жовтні 2006 року килими Зінаїди Іванівни були представлені в Єлгавському художньому музеї імені Еліаса, (Латвія). А 22 грудня 2012 року можливість відвідати її персональну виставку отримали й жителі Боярки.

Вустами друзів промовляє вдячне серце
Чи не найкращим мистецьким подарунком для іменинниці стали того дня пісні у виконанні вихованця Центру творчості молоді «Оберіг» Зіновія Ціко.
А ще – щирі й відверті слова рідних і друзів та зачарованих талантом Зінаїди Іванівни гостей виставки.
Зокрема, від імені всієї родини Зінаїди Іванівни її привітала онука – пані Ольга:
– Пам’ятаю, як в дитинстві я тихенько сідала біля бабусі… Вона ткала, а я в цей час читала їй Остапа Вишню. Особливо цінними були ті хвилини такого спілкування, та унікальна атмосфера, яка надзвичайно зближувала, єднала нас. Адже бабуся завжди є для мене найбільшим авторитетом, наймудрішим учителем, людиною, яка вчить життю. Я дуже вдячна їй за те, що вона обдарувала мене бажанням допомагати людям. Мистецтво і творчість я теж сприйняла від неї, тому зараз, працюючи психологом, намагаюся допомогти людям стати кращими завдяки сеансам арт-терапії. А взагалі мені дуже приємно привітати близьку для мене людину з її подвійним святом і… дуже шкода, що лише зараз Боярка відкрила для себе мою бабусю. Нам потрібно знати, хто живе в нашому місті, потрібно цікавитися життям людей, які завдяки своєму таланту розширюють рамки буденності до мистецьких обширів творчості і краси. Адже тільки таким чином можна побачити, чим і як живе людина, твоє рідне місто. Пізнати і відчути нашу українську автентичність, і те тепло, ту енергію, яку такі люди передають через свою творчість.
По-особливому тепло та зворушливо привітала ювілярку й Ніни Харчук:
– Я сьогодні потрапила на початок Різдва в Боярці. Наша рідна мистецька хата – Боярський краєзнавчий музей – сьогодні причепурилася, і попри всі перестороги з приводу кінця світу ми сьогодні потрапили до раю. Тому що килимарства в нашому музеї ще не було. Відтак від сьогодні ми нестимемо по життю часточку цієї теплоти, цих кольорів, орнаментів, оцієї майстерності. Адже український килим – це унікальне витвір мистецтва світового ґатунку. Ще з Х століття, від князя Олега, як засвідчено писемними джерелами, використовували український килим не лише в побуті, а й у найурочистіші моменти родинного і навіть державного життя…Я в житті бачила багато килимів: і на виставках, і по хатах знайомих, в тому числі – й видатних українських килимарів. У всіх регіонах України ткали, тчуть і будуть ткати килими. Бо наше українське життя уявити без килима важко чи навіть просто неможливо.
Ми утримаємося від опису представлених робіт. Тому що про них мало чути – їх потрібно бачити на власні очі, дослухаючись до своїх власних відчуттів. А тому просто запрошуємо читачів нашої газети відвідати цю унікальну виставку килимів Зінаїди Іванівни Щербакової, яка закриває мистецький сезон 2012 року.
Замість післямови

Що ж побажати Вам, Зінаїдо Іванівно, в цей святковий день? Світлого, безхмарного, творчого довголіття, нових творчих пошуків та знахідок, підтримки Вашої родини та друзів. Щоб продовжувало жити у вашому серці бажання творити навколо себе ауру гармонійну, довершену в своїй красі, нести до людей гармонію, радість і красу. І щоб Ваші натруджені руки ніколи не втомлювалися. Нехай Господь благословить Вас на добрі справи, дає здоров’я Вам та Вашій родині.
…Останній акорд цієї зустрічі був несподіваний, не передбачений жодним сценарієм. Тільки-но закінчилася офіційна частина, як до музею завітало… весілля! В найурочистіший момент свого життя молоде подружжя сфотографувалося в експозиції музею на фоні килимів Зінаїди Іванівни, а вона благословила їх на довге і щасливе сімейне життя. І це, мабуть, символічно, коли життєва мудрість і талант благословляють на життя юність і любов…