Творча презентація поетів Любові Осіпенко та Андрія Ткаченка анонсувалася ще на позаминулу суботу. Але щедрий снігопад 22 березня змусив організаторів скасувати проведення зустрічі і перенести на тиждень. Снігопад, що повалив і в ніч з п’ятниці на суботу 30 березня, знову посіяв деякі сумніви. Проте негода лише підтвердила: вона не здатна здолати любов до поезії відданих шанувальників художнього слова.

Кожен, хто завітав до Боярського краєзнавчого музею 30 березня, отримав особливе благословення від Її Величності Поезії. На таких зустрічах зарозумілим естетам немає чого робити. Адже Поезія – це стан душі, зрозумілий лише тим, хто живе з відкритим серцем, тим, хто здатен сприймати найтонші порухи душі. За будь-яких обставин діалог творчих особистостей може подарувати вдячним слухачам щось оригінальне. Любов Осіпенко і Андрій Ткаченко перевершили найоптимістичніші сподівання.

Біографічні довідки.
Любов Кирилівна Осіпенко народилася на Київщині. Навчання, робота, початок поетичної творчості пов’язані з Бояркою. Тут закінчила школу № 2, тридцять років працювала продавцем. Має родину, дорослу доньку, з якими мешкає у селі Малютянка. Автор трьох поетичних збірок – «Жіночі таємниці» (2004), «Калинова гілка» (2007), «Для чого люди на землі» (2012). Цього року була запрошена з віршами на УТ-1 до програми «Надвечір’я», що знайшло жвавий резонанс серед глядачів.
Андрій Олесьович Ткаченко – боярчанин у четвертому поколінні, народився в 1965 році. Навчався у Боярській школі № 4. Закінчив Київський художньо-промисловий технікум (1984), Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1991). Художник-графік, живописець. Визначальний вплив на юнака мав батько – заслужений художник України Олесь Миколайович Ткаченко (1934-2004), на честь якого на будинку в Боярці встановлено меморіальну дошку. Свої перші поетичні спроби здійснив ще школярем. Активно співпрацює з Боярським краєзнавчим музеєм, на сайті якого представлено його поезію.

Поетичний перегук, сповнений загальнолюдських хвилюючих переживань, поглиблений певною змагальністю жіночого та чоловічого начал, – такою була головна тема зустрічі. І попри усі можливості перетворити захід на «батл» (битву), автори акцентували поетичну єдність своїм способом світобачення – лагідно-пісенним чи несподівано-метафоричним. Інколи на контрасті, інколи суголосно читали того дня вірші почергово то Андрій Ткаченко, то Любов Осіпенко, тримаючи численну аудиторію у напруженні і захваті від першого у стінах музею поетичного дуету.
Кохання розділене та нерозділене, духовні висоти та площини людського життя, квінтесенція мудрості та прості істини в доступній упаковці – ось так це звучало на широкий загал. Непроханими сльозами на очах слухачів озивалися вірші про батьків, адже обидва автори вже пережили найстрашнішу для кожної людини втрату – смерть рідних.
Любов до рідного краю та скарбів її природи звучали хоча і по-різному, але однаково щиро і тепло. Тільки залюблені у батьківщину люди можуть творити, черпаючи поетичну наснагу в образах рідної землі.
Музичні вкраплення – авторські пісні у виконанні під гітару Андрія Ткаченка і покладені на музику поезії Любові Осіпенко у виконанні Олександра Левченка та Наталії Горенко – стали окрасою творчої імпрези. До речі, цього разу Наталія, відома співачка, виступила і в ролі композитора з прем’єрою пісні. Поетичні присвяти боярським митцям від Андрія Ткаченка і щирий український гумор від Любові Осіпенко – таким став фінал зустрічі.
На завершення до усіх присутніх звернулися директор Боярського краєзнавчого музею Любов Кравченко та заслужений журналіст України Ніна Харчук.
Несподівана краса та замилування художнім словом у своєрідному авторському декламуванні – це той подарунок, який отримали цього вечора усі гості музею. Підсумок зустрічі – не фінальна риска, а очікування подальшого розвитку творчої майстерності. Адже подібні зустрічі дарують наснагу не тільки творчим душам, а й усім, кому замало просто ходити на роботу, заробляти та витрачати гроші. Мало просто їсти, спати і розмножуватися на цій землі.
І саме дотик до творчості дарує нам відчуття плину життя, його значущості, його ваги та ціни. Саме тому за будь-якої погоди до музею завжди приходять люди, спраглі до живого мистецького спілкування. І що найголовніше, завжди залишають музей з відчуттям наповненості справжніми скарбами людської творчості, окриленими і здатними долати життєві негаразди, які дарує нам життя, аби ми не розслаблялися.