5 травня родина Галини Михайлівни та Анатолія Кириловича Вергелесів відзначала подвійне свято. Адже у той день, коли усі православні християни зустрічали Великдень, ця пара відсвяткувала 60-річчя подружнього життя або як його ще називають у народі – діамантове весілля.
«Любов – це не те гаряче і шалене почуття, яке приходить і зникає. Любов – це коли на зміну палким освідченням приходить глибока повага один до одного, коли з’являється розуміння того, що саме ця людина – невіддільна від тебе і невимовно тобі дорога». Так вважають ці «молодята», котрі впродовж такого тривалого часу змогли як найдорожчу коштовність пронести свої почуття і зберегти вірність одне одному.
Історія життя родини Вергелесів невіддільна від історії усього нашого народу. Анатолій Кирилович народився у 1925 році на Вінниччині, Галина Михайлівна у 1932 – на Хмельниччині. Голод та війна, розруха та відбудова країни – усе це припало на їхню долю. Вони познайомилися під час навчання у Київському геологорозвідувальному технікумі. Він – учасник бойових дій. Вона – пізнала усі жахи фашистської окупації. Молоді люди зустрічалися близько року і побралися 5 травня 1953 року. Вже в кінці цього року молодята вирушили до Німеччини у трирічне відрядження. Працювали у шахтарському містечку Йогангеоргенштадт. Там же народилося двоє їхніх синів – Володимир та Михайло.
«Після повернення на Батьківщину у 1957 році ми оселилися у Боярці, – розповідає Галина Михайлівна. – Перший час винаймали житло. Як тільки нам виділили земельну ділянку, звели невеличкий сарайчик і почали будуватися». Вони придбали у розстрочку каркасний будинок. «У нас була мета і ми рухалися до неї, хоча й було важко», – додає Анатолій Кирилович. На думку подружжя, нинішня молодь живе зовсім інакше – поспішає кудись, хоче все й одразу. Відтак робить чимало помилок.
Незважаючи на тривалий час подружнього життя, Анатолій Вергелес і досі освідчується своїй дружині у коханні. «Навіть сьогодні він говорив мені, що дуже любить і цінує», – сором’язливо усміхаючись говорить жінка.
«Головне, аби не було війни, – додає чоловік. – Під мирним небом легше жити у злагоді та любові. Мені й досі важко уявляти собі, скільки лиха натерпілася Галина Михайлівна під час окупації. Нехай я чоловік і воювати – це чоловіча справа. А вона бачила смерть, розстріли, знущання…»
Можливо, саме ці страшні випробування, які обоє пережили, навчили їх так цінувати мирне і щасливе життя. «А молодим людям, які сьогодні створюють сім’ї, ми хочемо порадити завжди пам’ятати про те, що родина – це перш за все велика відповідальність. А любов – це глибоко інтимна річ, яку не варто виставляти напоказ, а слід берегти, ніби коштовність», – говорить подружжя, яке разом прожило 60 років. І вони мають право на ці слова.