Боярка готується відзначити 150-у річницю від дня народження видатного українського письменника Володимира Самійленка.
Урочистості розпочнуться 3 лютого 2013 року о 12:00 з покладання квітів та панахиди на могилі письменника на Боярському городищі біля Свято-Михайлівської церкви, де Володимира Івановича боярська громада поховала 12 серпня 1925 року.
З 13:00 вшанування вірного сина України продовжиться в Боярському краєзнавчому музеї. За участі співробітників музею, боярських митців, усієї творчої та освітянської інтелігенції міста за підтримки Боярської міської ради біля розгорнутої експозиції буде проведено науково-мистецьку презентацію "Володимир Самійленко - незабутній лірик, сатирик, драматург, перекладач, музикант". Сподіваємося, що активну участь у ювілейних заходах візьмуть Національна спілка письменників України, провідні літератори, дослідники творчості Самійленка, а також актори, композитори, виконавці.
Сподіваємося, що урочистості з нагоди 150-річчя Володимира Самійленка у Боярці увійдуть до літопису як наше гідне шанування відомого діяча української літератури, історії, культури.
З пропозиціями просимо звертатися до Боярського краєзнавчого музею за адресою: 08150, м. Боярка, вул. Жовтнева, 49; тел.: (04598) 35-577.
Біографічна довідка: Самійленко Володимир Іванович народився 3 лютого 1864 року в с. Великі Сорочинці на Полтавщині.
Батько Іван Лисевич - поміщик, мати - колишня кріпачка Олександра Самійленко, з якою батько не був одружений. Хлопчик отримав хорошу освіту, в тому числі і музичну. Миргородська початкова школа, згодом Полтавська гімназія виявили у юнака потяг до художнього слова, перекладу.
З 1885 року навчається на історико-філологічному факультеті Київського університету. У той час українське слово було заборонене, студентська молодь таємно збиралася в гуртках, де Самійленко - завжди у центрі уваги.
Після закінчення навчання Самійленко працює в Києві, Чернігові, у Катеринодарі на Кубані, потерпаючи від постійних матеріальних нестатків. Врешті складає іспит на нотаря і відкриває нотаріальну контору в Добрянці на Чернігівщині, де й працює до 1917 року. Тут він одружується, Ольга і Володимир Самійленки згодом мали чотирьох дітей трагічної долі: усі передчасно померли від хвороб.
У часи УНР співпрацює з владою, допомагає становленню української мови, редагує газету "Рада". Згодом змушений виїхати за кордон, у Галичину. Тут дістає підтримку від галицької громадськості, проте нестатки переслідують.
Повертається до Києва 1924 дуже хворим. За підтримки історика й літературознавця Сергія Єфремова у квітні 1925 року Самійленкові винаймають дачу у Боярці, адже київська підвальна квартира укорочувала життя поета. Його доглядала дружина, яка у своїх листах змалювала останні нелегкі місяці життя Самійленка. Проте і за прогресування саркоми, поет біль притлумлював читанням, перекладами. Помер 12 серпня 1925 року під вечір. Боярська громада виконала заповіт Самійленка - за козацьким звичаєм поховала на городищі біля Свято-Михайлівської церкви.