На мою думку, кожне місто повинно мати власну автономну культурну структуру. Театр - невід'ємна ланка такої структури. Недаремно ще понад два тисячоліття тому міста давньої Греції мали свої театри, адже за їх відсутності мешканці змушені були їздити до інших міст за "чужим" культурним досвідом.
У нашому випадку боярчани мандрують до Києва, витрачаючи на це зайвий час і залишаючи там кошти. Це не означає, що за наявності в Боярці міського театру не буде потреби їздити до столиці. Буде, звичайно, але лише додатково - задля урізноманітнення культурних вражень.
А ще театр наділений однією з найважливіших соціальних функцій - соборною, об'єднавчою. Відвідуючи одні й ті ж спектаклі міського театру, глядачі відчувають спільні переживання, набувають спільного мистецько-життєвого досвіду. Внаслідок чого гуртуються, сприймають себе як єдину спільноту - незалежно від віку та соціального статусу.
І чи не найголовніше: театр - це унікальне середовище для розвитку дитини, особливо в період становлення особистості. Доведено, що діти, які захоплюються театром, більш комунікабельні, схильні до самоаналізу, краще розуміють інших людей. У них розвивається здатність до співчуття і співпереживання, а це якості, які останнім часом стали дефіцитом і в окремих родинах, і в суспільстві загалом.
Якщо ж поруч є "свій" театр, де діти мають змогу не лише бути глядачами, а й навчатися у художній студії, ці якості формуються більш глибоко та ґрунтовно.
Продовжуючи тему впливу театру на молодь, варто також зауважити, що зараз молодь спілкується переважно через Інтернет, і з часом у них "відмирає" звичка та вміння живого спілкування. Театр - це спілкування в чистому вигляді: діалоги на сцені, діалог між сценою та глядачами. Тому він привчає до цього дитину: в театрі мимоволі виникає бажання живого діалогу з тим, хто поруч.
Життя, як не крути, - багатоманітна гра, в якій людині треба вміти якомога майстерніше "грати", щоб цікаво жити. Театр дарує глядачеві досвід такої життєвої гри. А той, хто сам приміряє на себе театральні ролі, перевтілюючись в іншу людину-персонажа, проживаючи на сцені (чи в уяві) чуже життя, замислюється над власним і впроваджує ігровий досвід у своє повсякдення.
Та й освітня функція не є чужою театрові. У живій ігровій формі сценічного дійства комфортно сприймаються класичні літературні твори, які під час вивчення їх у школі нерідко видаються школярам застарілими та нікому не потрібними.
Усвідомивши все це, мабуть, не будемо повторювати питання - для чого Боярці театр? Його просто потрібно створити. На щастя, вже є люди, які готові це робити.
Про автора: Аркадій Непиталюк. Режисер-викладач КНУТКТ ім. Карпенка-Карого, сценарист, режисер театру, кіно і телебачення. Режисер-постановник багатьох телевізійних прое-ктів. Зокрема: "3х4. Найкумедніше домашнє відео", "Кунсткамера", "Судові справи", "Еники-Беники", "Сусідські війни" тощо.
Режисер-постановник серіалів: "Звичайне диво", "Таксі", "Страх у твоєму домі". Режисер-постановник низки спектаклів на різних майданчиках України та Азербайджану.