Боярка - місто районного підпорядкування - розташоване в центральній частині України за 22 км в південно-західному напрямку від м. Києва на важливих транспортних виходах Києва на захід, південь, схід (Житомирська траса, Південно-західна залізниця, Одеська траса), має зручне транспортне сполучення зі столицею. На відстані 18 км на північ від Боярки знаходиться аеропорт "Жуляни".

Населення понад 34 тис. осіб. Територія - 1300 га, 550 га з яких під забудовою.

День міста - друга неділя вересня.

За 10 км від Боярки, в м. Вишневому розташована виносна промислова зона Києва. В південно-західному та східному напрямку від міста починаються великі зелені масиви, що в поєднанні з мережею ставків створює сприятливий мікроклімат цієї місцевості і наявність значного курортно-рекреаційного потенціалу.

Свій статус міста районного підпорядкування Боярка отримала п'ятдесят років тому - 30 грудня 1956 р., коли були об'єднані в єдине місто смт. Боярка і с. Будаївка, а населені пункти Ново-Боярка і Ново-Тарасівка у листопаді 1957 р. включено до складу Боярки і підпорядковано міській раді депутатів трудящих.

Залізничним полотном місто розподілено на дві частини. Південно-східна (історична частина міста ) - це житловий сектор приватно ї забудови (близько 7 тис. житлових будинків), та північно-західна (Нова Боярка) - понад 300 багатоквартирних будинків та приватний сектор.

Територія сучасної Боярки заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення скіфських часів (VІІІ-VІІ ст. до н. е.). Збереглися залишки невеликого слов'янського городища часів Київської Русі. Городище Будаївка - фортифікаційна споруда, пагорб, на якому нині стоїть місцева Свято-Михайлівська церква і розміщений старий цвинтар. Розмір, форма, навіть те, що воно з усіх боків омивається водою, засвідчують штучне походження пагорба, та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від ворогів. Пагорб з рештою території з'єднувався вузькою смужкою суходолу, перекопаного глибоким ровом, через який було перекинуто підйомний міст. Споруда входила до складу Віто-Бобрицької оборонно ї лінії - однієї із системи "Змієвих валів". Починалася ця лінія біля с. Перевіз в Ірпіні та йшла через місцеві ліси вздовж річок Бобриці, Віти та Сіверки і далі до Дніпра. За цією лінією тягнулися вали вздовж р. Стугни. Залишки Віто-Бобрицької лінії дуже добре видно у Плисецькій дачі Боярського лісгоспу та біля с. Круглик. Нині городище охороняється законом як історична пам'ятка.

Досі чомусь традиційно вважалось, що те поселення споконвіку називалося Будаївкою, проте вивчення старовинних документів підтверджує, що Будаївка (інші призабуті варіанти - Бодаївка, Болдаївка) - значно пізніший топонім. Первісна ж назва поселення - Перетвір'я (Перетворье) споріднена з назвою місцевої річки Притвірка (у документах ХVІІІ ст. - Перетворка, Притворка - від останнього згодом пішла зросійщена форма Притварка). Найімовірніше, в основі назви як городища, так і річки, лежить давньоруське слово "воръ", яке, на думку мовознавців, означало "межа", "загорожа", "частокіл", "обгороджене місце". Нині уже складно з'ясувати, що саме стало першопричиною такої назви: укріплена багатокілометровим Змієвим валом р. Перетворка, яка протікала "предъ воромъ", тобто перед укріпленням-валом, чи зміцнене частоколом поселення Перетворье над нею. Власне, їх неможливо розділити: і річка з валом, і городище жили одним життям, були важливим рубежем на південно-західних околицях Києва, щитом, який надійно прикривав столицю.

Першим відомим документом з цими назвами стала загадкова "Ставропігійна грамота Андрія Боголюбського", в якій був перелік "добр Васильківських" Києво-Печерської лаври, зокрема "і з палацом на городищ і - Перетвір'ям над річкою Перетворкою - з сільцем та з церквою, і [всім], що там є". Щоправда, це важливе свідчення ускладнюється припущенням дослідників у тому, що "Ставропігійна грамота" в тому вигляді, в якому вона збереглась до нашого часу, є неточним відповідником тексту ХІІ ст. або й навіть підробкою ХV-ХVІ ст. Лаврські архімандрити, на думку дослідників, звертались до давньоруських часів, щоб, фальсифікуючи тогочасні документи, "зберегти традиційні нерухомі володіння монастиря й утвердити за ними ряд привілеїв". Та все ж не варто надто применшувати значення цієї унікальної писемної пам'ятки, з огляду на те, що "фальсифікатори не могли включити до документу не прикріплених до Печерської обителі маєтностей, оскільки протидія законних власників втягнула б монастир у судові чвари й поставила під сумнів усі його докази. Тож більшість населених пунктів, вказаних у фальсифікатах, були реальною власністю Києво-Печерського монастиря".

Другою документальною згадкою про Перетвір'я став опис 1780 р., де васильківський чернець-анонім засвідчив постфактум, що поселення Будаївка "прежде примечательно было городомъ и называлося городище Перетворье: по имеющемуся ныне все ж [?] пустому маленькому окружностию до ста саженей земляному городку и текущей мимо его речки Перетворке". Тож напрошується висновок, що городище існувало під назвою Перетвір'я, щонайменше, з часів Київської Русі і продовжувало своє існування після монгольської навали (адже поселення, що зникло у ХІІІ ст., через п'ять століть уже ніхто б не пам'ятав). Чому ж тоді сьогодні топонім Перетвір'я не знайти на карті? На думку приходять різноманітні причини, де чільне місце займають спустошливі татарські набіги. Можливо, колись дослідники дадуть чітку відповідь на це питання. А поки що мусимо повторити за щойно цитованим анонімним автором 1780 р.: "По какой причине и когда подупало и переймяновано Болдаевкою - неизвестно". Варто також погодитися, що поселення тільки "подупало и переймяновано", а не зникло безслідно, бо інакше чия б пам'ять зберегла нам назву р. Перетвірки (Притвірки)?

Отже, згодом на цьому місці виникло с. Городище-Будаївка, перша згадка про яке в історичних документах сягає початку ХVІ ст. У той час ця територія перебувала під владою Литви, а після Люблінської унії 1569 р. її захопила Польща - і Будаївка належала польським магнатам Корецьким. Згідно з Андрусівським перемир'ям в 1667 р. село остаточно перейшло до Росії. Як бачимо, володіння шляхта мала тут недовго: ті нечисленні шляхтичі, що мали ще в 1670-х роках свої маєтки, один по одному віддавали їх або продавали монастирям, чи кидали їх напризволяще. З цього знову таки користуються монастирі: вони захоплюють силою села, випрошують їх собі в надання у гетьмана й царя, і взагалі всіма силами намагаються об'єднати у своїх руках усю земельну власність Київської сотні, що їм великою мірою і вдається".

У документах 1-ї пол. і сер. ХVІІІ ст. йдеться, що всі навколишні села належать київським монастирям. Нині важко з'ясувати, з якого саме року й за яких обставин Будаївка потрапила (а фактично повернулась) до складу володінь Києво-Печерського монастиря. Мабуть, вагомим аргументом лаври щодо прав на це поселення була вже відома нам "Ставропігійна грамота Андрія Боголюбського". Регіональним центром лаврських маєтностей було м. Васильків, до "васильківських добр" на чолі з ієромонахом, крім Будаївки, ще належало розташоване на відстані близько 15 км від неї с. Кожухівка.



Як видно з документів, Васильків, Будаївка і Кожухівка, як і десятки розташованих на Лівобережній Україні інших лаврських маєтностей, належали відгалуженню лаври - Больницькому монастиреві, що був при лаврській Троїцькій Надбрамній церкві. За словами автора ХVІІІ ст., "сей монастырь имеет особливыя свои села и деревни и на оныя особливыя грамоты". І Больницький монастир, і Троїцька церква були засновані ще на поч. ХІІ ст. чернігівським князем Святославом, який постригся в чернецтво під іменем Миколи Святоші. Починаючи від свого засновника, монастир мав "над собою игумена, киево-печерскому архимандриту подчиненнаго". З ХІІІ ст. Больницький монастир, як і весь наш край, пройшов через численні спустошення, та все ж "разновременно от неприятелей разоренный [він був] ныне возобновлен".

У 1-й половині ХVІІІ ст. відроджувалась і Будаївка, зростала чисельність її населення - переважно за рахунок поселенців як з Лівобережної, так і Правобережної України.

Після секуляризації монастирських земель, Будаївка стала державним селом. З 1845 р. вона входила до складу Білгородської волості Київського повіту. Щодо походження назви "Будаївка" існує кілька версій. За однією з них вона походить від племені будинів, про яких у V ст. до н.е. писав Геродот. За іншою - першим поселенцем на цій території був козак Будай. З часом тут оселилися інші люди і село назвали Будаївкою.

За третьою версією назва села походить від слова "буда" - підприємства з виготовлення з деревини поташу. У будах-куренях жили робітники і в них же зберігали готову продукцію. В книзі "Описи Київського намісництва" (Київ. - Наукова думка, 1989 р.), складеному в 1781 р., село називається Болдаївкою. Таке звучання назви села дозволяє зробити ще одне несподіване припущення про те, що корінь слова має тюркське походження від імені якогось татарина Булдея чи Болдея, якому належало поселення.

У середині ХІХ ст. в Російській імперії швидко почав набирати обертів промисловий переворот, у містах зростали промисловість, будівництво, чисельність населення. Не став винятком і Київ, де також невблаганно відступали чисте повітря і спокійне, розмірене життя в невеликих особняках з тінистими садами. Мешканці стародавнього міста не були готовими до таких різких змін свого буття. Вони хотіли якось компенсувати втрачене. Саме тоді навколо Києва й почали утворюватись дачні селища, які часто ставали безпосереднім його продовженням. Надійною запорукою швидкої дачної розбудови стала поява залізниць.

Нова сторінка життя Боярки-Будаївки розпочалась з будівництва у 60-х роках ХIХ ст. залізниці Київ-Фастів, що проходила повз с. Будаївку. Залізнична станція, яка виникла тут, отримала назву від сусіднього с. Боярки (нині Тарасівка). Тепер уже важко однозначно пояснити, чому новозаснована станція одержала назву не розташованої зовсім поруч Будаївки, а значно віддаленішого с. Боярка. Чи то назва Боярка звучала для царських чиновників благозвучніше і більш "по-благородному", аніж Будаївка (якщо перша зберігала пам'ять про бояр, добре знайомих і з російської історії, то в останній вчувалася зневажена ними "Малоросія"), а може й тому, що не було одностайності щодо назви села, оскільки, до середини ХІХ ст. Будаївку часто називали ще й Болдаївкою. Очевидно, відіграв деяку роль і той факт, що на той час Будаївка ще формально була частиною парафії сусідньої Боярки. Так чи інакше, але залізнична станція стала називатися Бояркою. Ця назва поширилася на запроектований дачний масив, а поступово і на всю Будаївку.

Біля станції Боярка почало зростати нове дачне селище, яке невдовзі злилося з Будаївкою. З 1980-х років ХIХ ст. ця місцевість стала відомою, як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені.

У літні місяці сюди приїздило понад 10 тис. киян, і Боярка ставала густонаселеним містечком. Поступово воно стало популярним курортом. Сюди для лікування легеневих хвороб приїздили навіть мешканці Одеси. Величезний наплив мешканців Києва спостерігався у літні вихідні і святкові дні. Кияни вважали тоді Боярку "своєю".



Вже на зламі 1860-1870-х років через лісові хащі пройшла від станції просіка, обабіч якої поміж сосен і дубів почали виростати дерев'яні дачні будинки. Так з'явилась боярська вулиця Хрещатик (у 1922 р. перейменована на вул. Карла Маркса, а в 2004 р. їй повернуто історичну назву). Трохи далі до неї додалась друга, значно коротша, вулиця-просіка - Липки. Запозичені з київської топоніміки назви дають підстави вважати, що їхні автори вважали дачне селище суто київським утворенням, своєрідним протуберанцем великого міста. Перші дачі на Хрещатику споруджували багаті кияни (Петерсон, Хитров та ін.) виключно для свого користування. На початку 1880-х років почали будувати київські підприємці й місцеві будаївські заможні селяни, щоб здавати дачні будинки в оренду. Так почалось швидке зростання селища.

Ті разючі зміни відзначив Лаврентій Похилевич: "Будаевка, недавно еще незначительная деревня, принадлежавшая к Боярскому приходу, потом самостоятельный приход; а ныне по открытии Киево-Одесской, или Брестской железной дороги, устроившей здесь первую от Киева станцию с названием Бояркой и учредившей летом экстраординарные и учащенные на первую станцию поезда, и при отводе лесным ведомством госуд [арственных] имуществ в 1881 г. свыше 100 участков при станции, для продажи частным лицам всякого состояния, Будаевка не иначе должна быть трактуема, как пригородом Киева; потому что не только содержит разнородное и разноверное население, число которого в данный момент определяется лишь приблизительно, не только служит резиденциею административных властей начиная от полицейского пристава; но пригород этот обзавелся уже лавками, складами, трактирами, питейными и увеселительными заведениями, шикарными постройками с садами и цветниками, даже летним театром. Только деревянная церковь, построенная крестьянкою, православный священник скромного образования и нравов, и недостаток местных средств для приобретения - того и другого высших качеств, напоминают в Будаевке деревню, с ее прелестями: чистым воздухом, зеленым лесом, золотистыми полями. Деревенский облик Будаевка получает лишь позднею осенью и зимою; напротив того, весною, особенно летом, превращается в многолюдный и шумный по вечерам пригород".




Двоповерховий багато прикрашений різьбленням дачний будинок на вул. Хрещатик, 20 у м. Боярка є унікальною та, як на сьогодні, вже рідкісною пам'яткою дерев'яної дачної архітектури ХІХ ст. Він постав невдовзі після заснування дачного с. Боярка, у ході початково ї забудови вул. Хрещатик (1870- 1890-і роки). Збереглися подробиці про минуле вишуканої садиби, яку впродовж недавніх десятиліть займав санаторій "Зірочка". Ще в 1960-1970-х роках записані згадки навколишніх старожилів про збудований там грот у східному стилі, фонтан з литого скла, декоративні джерела й кущі, прикрашені статуями алеї, оранжерею і фруктовий сад. Певно, тоді з'явилась і декоративна гірка з вкрапленнями різноманітних геологічних мінералів, яку увінчувала спрощена імітація казкового палацу. На гірці і перед нею застигли розфарбовані статуї персонажів російських казок. Та гірка вражала уяву дітей і дорослих, але протягом кількох десятиліть були втрачені її найцінніші складові, і наприкінці 1980-х років вона, фактично, перестала існувати.

На той час у ряді країн Європи для дачних і курортних місцевостей розроблявся особливий архітектурний стиль, який базувався здебільшого на місцевих національних традиціях. У межах Російської імперії зразком для наслідування стали традиції центральних і північних російських губерній. Такі багато прикрашені різьбленням вілли нагадували казкові тереми.

Одноповерхові та двоповерхові дачні будиночки на тлі тогочасної забудови вирізнялися особливою вишуканістю і багатством різьблення й стали справжніми шедеврами дерев'яної архітектури.

Нагадаємо, що вирішальним фактором, який приваблював дачників до Боярки-Будаївки, був чудовий сосновий (місцями мішаний) ліс. Тогочасні лікарі добре розуміли його значення для здоров'я людей, а отже поява тут медичних закладів була неминучою.

Важливим рубежем у розвитку оздоровчої спеціалізації селища стало заснування в 1882-1883 рр. з ініціативи таємного радника професора медицини Ф. Меринга, дійсного статського радника доктора медицини С. Алфер'єва, колезького радника лікаря О. Лєскова і лікаря Садовського за ухвалою Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Російської імперії Кліматичного лікувального закладу. Зі статуту закладу дізнаємось, що він заснований на станції Боярка "в сосновом лесу в нескольких отдельных постройках для лечения минеральными водами, ваннами - простыми, солевыми, грязевыми, паровыми и т.п., кумысом, водою, сжатым воздухом, электричеством и прочими медицинскими пособиями, смотря по роду болезни".