Бути гідними пам'яті Тараса Шевченка закликають співвітчизників усі, кому дорога його спадщина - поетична, прозова, філософська, малярська. "В сім'ї вольній, новій" Тараса Шевченка пам'ятають і шанують як незламного борця за волю, провісника єдності народів.
22 травня 1861 року Великий Українець назавжди повернувся на рідну землю. У цей день його було перепоховано із Санкт-Петербурга, де він помер 47-літнім. Відтоді останній шлях Тараса на Чернечу гору під Каневом усвідомлюється в Україні як дорога нескореного генія у безсмертя. Він і смертю своєю прокладав шлях до національного Храму, про який ми здогадувалися, за який боролися і який, нарешті, вибудовуємо.
22 травня - магічний день в український історії: він притягує українців на могилу Шевченка, до пам'ятників йому по всій Україні. Ще недавно такі походи вимагали певної мужності, адже за тоталітарного режиму існувала заборона поминати Шевченка саме у цей день. Проте виявилося, що будь-яка заборона Поета - кращий спосіб збуджувати націю, того найменшого українця, який хоча б один раз на рік дозволяв собі виявити гордість духу. Шевченкового духу.